Monthly Archives: Березень 2011

про дружбу…різні її види

Завжди так складалося, що в мене було багато друзів-хлопців. Та й зараз є, нічого особистого, тільки дружба…але так стається, що така дружба не тривка, ніби і міцна, і все гаразд. Але потім друзі-хлопці кудись зникають. Звичайно в них появляються інші дівчата, це нормально і природньо. Мабуть, тому я підтримую думку, що між чоловіком та жінкою дружби не існує. Проте, думаю, що дружба між жінками таки існує. В мене є пару подруг,які пережили зі мною усіх моїх кавалерів, а я їхніх. Скільки сліз було пролито! а скільки кісток перемито! Подруг зовсім не багато, але вони завжди мене підтримують і я рада,що вони вміють сказати прямо, що думають про мене і змовчати про людей, які поряд зі мною. Все погане і так само вспливає.

Щодо дружби між чоловіком та жінкою, то вона існує лише о дній формі – подружжя. 

І ще пару слів про чоловічу дружбу, вона і справді найміцніша…до пори,до часу…поки на арені не появляється жінка. Та чоловіки, на відміну від жінок, таке швидко забувають, головне ж для них боротьба,а не трофей!

Advertisements

…як можна такими бути?

О, знаєте таку фразу “…я не розумію, як такою (таким) можна бути!” а я от на свою біду розумію…ну такі вже люди, у всіх різні характери, різне виховання, різне середовище…я завжди стараюсь це пробачати людям, змовчати і не йти на конфлікт. Так я розумію.що від цього тільки я і страждаю найчастіше, але розуміючи від чого вони такі є, я також добре розумію їхні найслабші місця: кого можна зацепити критикою, кого пару словами, кому на який мозіль стати …але не роблю цього. мені хватає знати. я не прощупую слабкі місця,ні-ні,навіщо, вони ж і так не зміняться, навіщо…але мені їх жаль. чому жаль? тому що їм же важко жити з такими характерами, а мені важко жити з моїм розумінням.


чорне та біле

числа…числа…числа…кругом одні числа…вони мене переслідують? але ж вони всюди? мабуть я не нормальна…
музика на весь звук у вухах…таки не нормальна…
обрАзи вони проходять швидко, їх перекривають позитивні емоції – і ця пройде…просто, за що мене так ненавидіти? я лишня? але ж не чужа ніби…хоча…все відносно…я все розумію, я навіть не ображаюсь, я все розумію. характер. це не зміниш. хоча…всі змінються. і те що сьогодні біле, завтра вже чорне…


тут і там

Інколи мені здається, що я живу десь між світами – я ще не ТАМ але давно вже не ТУТ…я давно живу в майбутньому і часто аналізую минуле, але теперішнє? вона якось проходить повз мене…я існую…я йду на роботу,  я вбиваю вечори…я ненавиджу сон, бо він забирає пів мого життя, і водночас я пів життя не можу виспатись…колізія.

В мене є дві кохані людини – она маленька, яка  тримає мене ТУТ і одна доросла – яка чекає мене ТАМ.. а я десь між ними в просторі…існую.

Я не знаю,що мене тримає, та воно по трохи мене відпускає…Хоча я знаю, що мене тримає – це амбіції дорогих мені людей, які знають ЩО краще для мене, але вони підтримають мій вибір…я надіюсь.


…інколи.

…і нколи просто обідно до сліз, сум накочується якось раптово і повність мене оглинає, стає себе жаль, синдор Попелюшки без феї. Хоча ніби все і добре у інших все на багато гірше,але ж завжди хочеться щоб було ще краще, або просто хочеться спокою…ось саме цей неспокій навіює цей сум та образу не все і вся…і сижу надута,ніби бульбашка,нікому не потрібна, а  потрібна багатьом, але не собі…

От є люди,які себе люблять, а я люблю себе жаліти, таке інколи буває, але це якась нездорова жалість…бо я себе лишень виснажую фізично і лишень спішу і не висипаюсь…куди спішу???  але таке буває Інколи, а не Завжди.


шляхи

В одному із журналів читала інтерв”ю з Олегом Скрипкою, і там була така фраза, що кожна людина має два шляхи для життя. Один це такий,як усі – вчитись,знайти роботу,працювати,ходити на роботу,заробляти гроші…а інший це той підсвідомий, ті мрії про які кожен думає,чим би зайнявся якби не робота…співав би, танцював, малював картини,створив свій бізнес, але…Але у кожного є своє “але” і ця підсвідома думка-мрія залишаєть у голові…

Так от в моїй голові також ідуть мітинги та протести…є два там шляхи – диктатура роботи (як казала мама: а ти як думала,це робота!) або демократія творчого розвитку…(поки писала м”ясо згоріло,дороблю салат і допишу) Хоча робота моя мала б бути творча,але вона далеко не така… Я розумію це такі реалії нашого життя, кожен виживає,як може,бориться за місце на цій землі,вигризає шось там,шось там…прям ніби ми живемо в камяний вік,голодуємо і одіваемся в необроблені шкури..Я все розумію,але я так не хочу і не буду.

Так, можливо я ше мала та зелена і нічого не шарю в ковбасних відрізках, але я просто хочу бути щаслива і не зариватись в це життя з головою. Поки ще не пізно я хочу вирішити,як Я буду жити.