Monthly Archives: Жовтень 2011

…із щоденника

Я, мабуть, і справді занадто добра, або проссто немаю сміливості вимагати своє те що по праву належить мені. Я не знаю, як набратися сміливості і хто зробив так, що в мене її немає. Я розумію, що я занадто багато усього розумію і усіх. Я усе прощаю і дозволяю сама ж поводитися зі мно так. Мабуть, я все таки вірю у Вищу силу і в справедливість Вищої сили. Мені просто дуже обідно за себе. Я одна. Я потрібна і не потрібна одночасно. Усі рідні мають якісь плани на мене. Всі знають, як повинно бути. Таке враження, що я не належу сама собі, я не можу користуватися своїм життям так, як мені хочеться. Я не хочу жити так, як вони…
… Я не можу зрозуміти подобаться мені моя робота чи ні. Вона забирає весь мій час і замучує мене. А гроші це ніщо. Яка різниця скільки тисяч, якшо це не те шо я хочу. Можоиво я просто лінива? Я не куплю за гроші…ЩО? Я нічого і не хочу..Я просто хочу належити собі і нікому не звітувати…
Дуже сумно. Я не знаю, що мені потрібно в цьому житті. Я не знаю, що я справді хочу. Може якийсь список написати? Десь глибоко в середині мене, усе це має бути…Як люди так живуть, задовільняють себе чимось малим?
…навіщо я їм якщо і так не підтримують мене і моє життя? Навіщо я їм, якщо вони хочуть щоб я прожила своє життя, як їхнє..?


Рік

Все таки життя дивна штука. Ніколи не знаєш де ти будеш завтра, через місяць, через рік. Керувати життям майже не можливо. Але вона має свої правила, в цьому я впевнена…Я не хочу згадувати цей рік, а ще більше по доброті своїй не хочу забути. Але я знаю що є жменька друзів, які завжди радо нагадають як мені жилося, вони це слухали майже рік…Перший рік на роботі. Це важко. Ні практики, ні відваги..ніяких козирів в моїй колоді..а ще все поза роботою..коли просто немає де притулитись, і ще був диплом…дякую небу за одну людину, яка не зрадила і була завжди поруч, хоч і далеко.це важливо.

І ось через рік все кардинально змінилося. Я знову не можу виспатись, ця річ мабуть незмінна. Я хочу багато чого встигнути…і не встигаю. Маніакальна думка: спішити жити і творити. Такий період життя, коли нічого немаєш крім безмежного натхення. Це мабуть золота пора життя. І через рік, хто зна..хто зна..де буду я.