Monthly Archives: Грудень 2011

Підсумки року: 2011

досягнення року – Buba2011
подія року – переїзд на квартиру
відкриття року –
настрій року – розчарування
зустріч року – мої любі далекі твітеряни
геморой року – робота
країна року – Росія
місто року – Львів
слово року – ку
НЕподорож року – Росія
веб-сервіс року – Twitter
колір року – білий!
запах року – Львів!
новина року – ув’язнення Ю.Тимошенко
ржач року –
книга року – Коельйо “Щоденник мага”
фільм року –
серіал року – Невгамовні домогосподарки
музика року – Кейко Матсуі
пісня року – Скай і Гайтана “Не йди”
жах року – сон.
кафе року – “Дім Легенд”, Нью-Йорк
ресторан року – Масони
напій року – чай (ненавиджу!)
їжа року – піца (десь там де і чай)
кохання року – Р.
транспорт року – маршрутка
знахідка року –
бренд року –
антилюдина року –
покупка року – телефон, найдорожчий невикористаний квиток
розчарування року – близькі люди
задоволення року – сон
усвідомлення року – лише на себе надіятись

Advertisements

стереотипи сімейного життя (думки вголос)

Знаєте наше (українське, сучасне) суспільство має стільки стереотипів і ми так на них гарно підсідаємо, що самі того не помічаємо. Вони (стереотипи) запрограмовані у нас десь дуже глибоко, що ми і самі не помічаємо… Я  вирішила трохи подумати про стереотипи сімейного життя – до і після…

1. Головне завдання дівчини в цьому житті – вийти заміж. Це не обговорюється. Наступним після здобуття диплому (не важливого якого закладу навчання, акредитації ) є подання заяви в РАГС про намір створення сім”ї.

Розжовування цього правила таке: поки вчишся: “Ну ви ще не думаєте одружуватися, то ше рано трохи…треба закінчити навчання…” і якщо ти не подала заяву після отримання диплому, то: “Твої однокласниці заміж виходять …Навіть менший за тебе син співробітниці одружився!”. Тобто якщо ти не вийшла заміж, ти втрачає термін дії, і то з кожним роком більше і більше… Виходити заміж потрібно за трохи старшого, трохи вищого, більш-менш симпатично хлопця, бажано одної професії, а ще би з одного гуртожитку,  це найкращий варіант. Характер, любов, як би і не враховується, притретеся, та хіба ти перша!

2.Хлопців мало. Підростає молоде покоління дівчат, хороших розбирають. Тому з цим ділом не можна зволікати.

3. Розведений. Ну це гірше, що може бути. Комусь не підійшов, то нащо тобі? Про це будуть гудіти усі рідні і сусіди.

4.Якщо розводяться. Жінка не вберегла. Мала терпіти. Повинна була родити дітей і далі терпіти. Ще родити… Гуляв? Буває. Вони всі такі – мала терпіти. Вона гуляла? Вигнана із жіночого суспільства, що ж вона за матір така!!! і так далі…

І що найгірше дівчата в це вірять. П”є? Та всі однакові вони, як не одне то інше буде. Гуляє? Та добре що не б”є. Хіба одна терпіла?

…і десь такі думки приходять до нас, коли ми чуємо чужі історії. Хто ж буде розбиратись в характерах, подіях, людях…Ми підкоряємся стереотипам і розкладаємо чужі долі по поличках (усі люблять бути психологами, тобто пліткувати) Когось викреслюємо, ніби ця людина більше не заслуговує щастя. Когось звеличаємо, хоча ця людина могла стільки і не терпіти. Я не знаю, чи це пережитки, чи це психологія людей. ..Але вважаю що кожна людина перш за все особистість і унікальність, і якщо вона шось робить (чи не робить) то має на це причини.


Сумно-сумно…

Ввечері стає безмежно сумно…та людина зазвичай сама плодить цей сум в собі, підтримує його усім можливим,  як підтримують вічний вогонь… Перше –  це думки, чим сумніші і безнайдійніші, тим краще…бажано побільше жалю до себе… друге –  це музика, сумна щоб і із зрозумілим текстом,  і бажано щоб можна було одіти слова пісні на себе, і щоб по фігурі було – трагічно… третє, це щоб ніхто не порушував цей стан, ато прийде хто, почне розказувати щось веселе і все пропало…І цей стан можна розтянути максимально на всю ніч. Ще можна поплакати…Написати такий сумний пост, як все погано….

…але от халепа! Зранку все зникає. Зранку ми настільки спішимо почати день, що згадуємо про цей сум десь після обіду, посміхаємося і думаємо “І чого то було не спати?” Чи не так?

Висновок: краще одразу лягти спати! Ранок вечора мудріший 🙂

Не сумуйте! і я не буду…


Фіз-ра

Лягла і подумала:”…зранку на роботу” і одразу ж інша думка:” а як добре що не в політех, або школу…” І попливли думки про школу….Школа це класно! Якщо попався хороший клас, хороші вчителі, керівник…в мене так і було…але ж скільки нервів пішло на ту школу… Урок.Вчителька всіх відмітила і фраза – серце завмирає! очі в книжку, не те що вчитуєш – всмоктуєш головні тези! і бігуча стрічка на лобі: “тільки не я! тільне не сьоогодні! завтра! завтра я все-все вивчу! тільки не…” і твоє прізвище! Ідеш до дошки -“хоч би запитала, те що знаю….я ж щось знаю..” І так майже щодня!Теоретичні предмети то таке, а от фізкультура…ну що може бути легше? Але ж треба два рази в тиждень тащити в школу кросівки і спортивний костюм…Кроси в мене завжди були великі – на пів пакета! а слово “Крос” це, мабуть, найстрашніше слово на фізкультурі…хоча, як виявилося в політесі (а там вміли вийняти душу) крос я бігаю на 5)) Всі шикуються…”нааа праа -вооо” і тут головне не сплужити! І один за одним…як зеки покругу…))

Але фізкультура в школі порівняно із політехом, це ніщо! Гуртожиток.7:30. Мертва тиша. На фізкультуру тільки я йду…всі сплять…Холодно, а інколи ще і темно і тусуєш в парк, вгору по вулиці…поки дійду – вся мокра вже. А потім нас ганяли круче фітнесу)) В теплу пору ше нічого, тоді на вулиці по парку 1 круг біжиш,  2 круги йдеш, біжиш- йдеш-біжиш…а в залі не давали ніякого перепочинку…а вкінці семестру усі нормативи: прес, розтяжка, стрибки в довжину, човниковий біг, присдання на одній нозі, підтягування! І в мене було заслужених 5 майже завжди)) хоча на першому курсі прийшлось таки приплатити 20-ку)) Фізкультура це класно…добре що завтра на роботу…


Перше кохання

Чомусь сьогодні згадала перше кохання…Якось все так кумедно тепер виглядає…А тоді! Я сподобалася хлопчику…(і що ж там було подобатись?) цілуватись не вміла, залицятись не вміла…Але були вечори під зорями, якісь довгі розмови…а потім поцілунки…А пізніше він мене “вивів в люди”  познайомити з друзяками…І найкращий! друг сказав, шо мене в нього “відіб”є” …Таке дивне усе те було, а я була маленька і дика)) А ще були листи…писали один одному…і короткі дзвінки (мобілок ще не було, а домашній телефон прослуховувався..)

…а розійшлися ще банальніше. Я підійшла до нього на дискотеці, а він мовчить…вопше мовчить …здається він був тоді трохи “не в собі”…та де ж мені було тоді знати, що таке буває! Серце розбите! Душа не на місці! Вірші аж почались писатись…і ми так і не заговорили…голови один від одного відвертали…Муки душевні були страшенні! А через рік знову помирились…здається тоді вже я була “не в собі”)) і, звичайно, розійшлись потім…і ще листи довго приходили і дзвінки..

П.С. А найкращий друг таки мене “відбив”…))