Monthly Archives: Травень 2012

Ми такі…

Ми такі молоді, а  у нас вже стільки трагізму і болі, муки і розчарувань. Та це на краще, адже ми це відчуваємо,  проціджуємо крізь себе, ми живі – ми відчуваємо, ми думаємо, ми віримо в краще. Ми ще такі молоді, а стільки думаємо, так хочемо знати, що там попереду. Ми ще такі молоді, а думаємо, що стільки всього знаємо, але на справді ми такі від того, що зовсім нічого ще не знаємо….що там попереду? Що? Нас все хвилює, нас все зачіпає, ми просто живі, і це чудово. Це ж так страшно, все знати, що з тобою сталося, що вже все було, страшно…але і це чудово та прекрасно. Чудово все це пережити і все ж відчувати, вірити, думати, хвилюватись…Я так гадаю… Я ще точно  не знаю…

Advertisements

Якщо я худа, то ти …

Мене просто достали ці фрази: ой
яка ти худа!  Ти така худа!  Ти тонка! І враження, що я стаждаю анорексією, і тащусь від цього. В таких випадках я глибок вдихаю і кажу:

-окей, що порадиш? Як набрати вагу!?
-їж більше (хто мене знає, той і добре знає мій дуже норм. апетит)
-пробувала, не помагає. . .що ще?

І все, аргументи закінчились. І продовжується: ти така худа!бла бла бла. . . І при чому це говорять подруги, мама, бабці. . .ну якби ж вони не знали всієї нашої родини “гончих” худих і стунких від малого до старого, але це святе . . .Ніхто ж не скаже: ти така жирна! Це ж не гарно, правда?  Це ж людину образити може. Вона ж не винна, що схильна до повноти (і знаючи про це ніфіга не робить з собою)!  Так я струнка,  і через пару років я буду нормальна, і в 40-50 років буду носити приталені костюмчики і платтячка. А ви?

А ше в мене груди не вражають розмірами і я не комплексую, бо зрозуміла, що це мені дано генетично і
нема чо встидатись, бо ще мені генетично передалось трохи розуму і ще трохи гумору та інших більш корисних штук. Так шо спасає паралон:-D
Розумію розчарування хлопців, але ж блін! ви приблизно уявляєте, що там під одягом сховано, а от ми (дівчата) взагалі не знаємо, що у вас. . .там:-D Але нічо, прийде пляжний сезон і все скрите стане явним!))

Комплекси в мене були в школі, коли дівчата почали носити ліфчики, а мені мама і не збиралась його купляти. Нічо я це переборола (батьки дівчаток зверніть на них увагу,вони швидко дорослішають) хоча нашо він тоді був?:-)
Наші люди (а баби особливо) вміють гарно знаходити в чижих людях недоліки, небачачи своїх фегур в дзеркалі. Будьте собою і нехай ваша вага, не шкодить вашому здоров’ю 😉


Про серце

Так буває що серце і розум інколи ворогують…Серце говорить одне, розум інше… а хто правий важко сказати, різні ситуації бувають. Але серце потрібно слухати завжди…внутрішній голос він ніколи не обманює, просто інколи ми не хочемо це чути, або не хочемо вірити в почуте. Є купа інших зовнішніх факторів, до яких простіше прислухатись: «так буде краще», «буду як усі»… та без серця діло плохо. Дуже часто бувало, що я намагалася придавити волання серця, волання про кохання, а часто і про некохання, і часто мені це вдавалося…Чи стало краще, чи гірше? Ніяк. Час не можливо повернути і пораду на майбутнє не дуже дасиш ні собі, ні комусь.  Щоразу щось нове та інше. Думки ці навіяла книжка…і я зрозуміла, що варто все прощупувати серцем, і слухати його, хоча розум я не відключаю…


Компас (стан душі)


Знайди мене опівночі,
Опівночі мене знайди
І під подушку компас поклади.
Застань мене без пам’яті,
Без пам’яті мене застань,
Нехай там будуть тільки інь і янь.

Приспів:
Асфальтами розбитими
Кудись несе лінива течія,
Не змити би
Під шум чужої долі своє я!

Назви мене без імені,
Скажи, для чого імена?
За ними тільки слава і вина.
Звільни мене обіймами,
Обіймами мене застав
Знайти все те,
Що я колись віддав!

Приспів. (2)


Заздрість

Дуже часто відчуваю, що мені заздрять і мене це зовсім не тішить, а а пригнічує..Бо заздрити особливо немає чому..І якби ці люди були набагато нещасніші від мене, а то найчастіше це люди, які набагато в кращому становищі, ніж я. Але чомусь вони цього не помічають, і замість того, щоб потішитись за якісь мої невеликі успіхи, я лише відчуваю тихе шипіння в спину. А це означає, що вони посилають мені купи негативної енергії, і хоч я стараюся її відбити від себе, все ж думаю, вона таки мені шкодить в чомусь. Та найгірше те, що заздрісників їх заздрість виїдає з середини, не дає спати, спокійно жити…і кому гірше стає? І ця хвороба хронічна, на жаль. Я також заздрю ( я така ж грішна людини) але стараюсь відігнати ці думки, або на противагу чужим достаткам, чи досягненням покласти щось значно цінніше – здоров’я рідних, мир в сім’ї, усякі гаразди. Дуже легко рахуються чужі гроші, квартири, машини, і зовсім не помічаються свої багатства.