Monthly Archives: Серпень 2012

Про художника

Художник повинен бути трохи бідний, трохи голодний, трохи трагічний і найкращий варіант – трохи мертвий.

Багатому художнику захочеться мандрувати, тратити гроші і ніяких картин ви від нього не дочекаєтесь. Ситий художник буде валятись на канапі, обдумувати нові ідеї, мріяти…спати. Щасливий порине у щастя з головою, там добре, там не до картин…ну а живий, може намалювати кращу картину, ніж у вас вже є на стіні 🙂

Advertisements

Давня історія

Єдиний, хто знає всі мої слабкі місця і сміється прямо мені в лице, і від цього я заливаюся щирим сміхом, а деякими ночами чистими сльозами. Єдиний не сприймає моїх хлопців і говорить: “хватить! Побудь трохи одна!” і пізніше до мене доходить, що говорить “хватить!”, бо найбільша ревність з середини виїдає. Проходять роки. Роки заціпленого мовчання, з моментами тихого страждання, з хвилинами бажання, з найбільшою брехнею для себе для інших. Мости догоріли давно і лише невидимі ниті не рвуться. Єдиний це не прочитає, і так знає. Пару вуглинок надії і головне не дати для іншої тліти, звичайно не горіти. Цій історії купа років, а досі перехоплює мені дух. Задихаюсь.Знову боюсь.


давнє

Давнє кохання, як добре не вилікована хвороба.Час від часу дає про себе чути. І болить, ниє, хвилює. Воно лікується?


Крайність чи необхідність?

Не можу зрозуміти це моя
необхідність чи моя крайність. Все
своє
свідоме життя я цього хотіла і
проклинала, ненавиділа себе за це,
за свої рішення, я сумувала
найбільшою своєю тугою і ховала
це так
глибоко, що змирилася… Що це? Ще
один шанс? Де знаки? Де тепер ці
важливі переконання, які так безповоротно дались колись… І на іншому кінці цієї історії ті ж думки! Чому ж ми, як дві гори. . .дві вперті гори. . .в мене вже немає думок, за стільки років я їх розчинила в собі і це частина мене.