Monthly Archives: Жовтень 2012

Я не боюсь…

Я не боюсь розчарувань. Розчарування це пошук.
Я боюся не знайти, залишитись байдужою, самотньою і недостатньою.
Я не боюсь людей, я боюсь, що перестануть вірити в мене, в себе і майбуття.
Боюсь, що забудуть єдині і залишуться змінні.
Боюсь, що не хватить в мені запалу і згасну без тління.
І розуміння себе й страхів, це тримає мене, неначе каміння.
Я боюсь, що складуть зброю ті, що добиваються,
що їм не стане сил і любови.
Я ж не боюсь боротьби!
Хоч часто капітолюю і викидаю “білі прапори”,
але здаються вони без бою.
І у моєму полоні не йдуть до кінця, а утікають немов дезертири!
І повертаються з минулих часів, а я вже не я.
Я не боюсь людей…
Я боюся себе і своєї сили, що діє не в ті часи і не туди, і без моєї віри…


Спішу

Я постійно спішу…і спішу не швидше все зробити, а побільше усього і все одночасно…я роблю купу робіт, думаю над іншими, спілкуюся з людьми і зазвичай це все одночасно. Я дуже часто себе не люблю за це, але розміреності в мені мало. Я не можу спланувати свій тиждень, бо не знаю куди чкурну в цей раз. Я біжу і біжу. Попри свою тендітність маю велику витривалість і це мене часто спасає.  Я своє життя пробігаю і мені цікаво, хто кого наздоганяє. . . Мій день розпочинається вже в темпі  і навіть у сні я кудись їду, кудись не встигаю, кудись біжу, а інколи лечу.  Хоча дивно, що зовні я дуже спокійна людина і зовсім не холерик. Мені дуже імпонують розмірені люди, які все планують і прораховують, я ними захоплююсь! Хоча інколи мій акумулятор розряджається і я лежу, дивлюсь у стелю і нічого не хочу робити, в такі моменти я себе дуже не люблю, сварю себе. Так от…я все думаю чи вірно я так живу, можливо все таки потрібно себе трохи змусити бути більш …якою? Зосередженою над чимось одним? Не розпорошуватись на все і на всіх? Трохи закритись і обдумати все? Розпланувати і чітко йти за планом?  Питання залишається відкритим.

“Мені не хватає самоорганізованості, але від моєї спонтанності і запалу частіше більше користі…”(с)


прерогативи

У кожного свої прерогативи. Я шукаю свої. Є ще цінності, але це інше. І щодня щось прерогативне, а щось ні. Я помиляюся, часто. Але я вчуся. Але головне це внутрішнє відчуття себе. Я відчуваю себе. Я відчуваю себе щасливою.

 

 

 

Прерогати́ва (лат. praerogativa — переважне право) — перевага, виключне право, що може належати державним, партійним, громадським органам і організаціям, а також окремим особам в якій-небудь галузі або з певних питань.


Як відмазатись від сексу?

…і вже бачу в очах застигше питання: “Зачееем??” 😎

Але (от завжди це з цього слова починається) розумієте, любі мої, нізя з усіма це робити! Є категорія людей з якими можна дружити, працювати, втіхаря…, але НЕ можна чіпати! Тому що правило “ти красіва + я красівий = давай а-та-та” не підходить для усіх. Дружба, отже дружба, колеги, отже колеги. І тому є пару варіантів (провірених:-)), які можуть спрацювати в цій спокусі:

1. їхати додому, а не до когось – “дивитись марки”
2. зробити все, щоб не знайти місця “де”
3. говорити, говорити, говорити…
4. відбиватись, але не переборщити з цим…
5. “тримати оборону” аж до ранку!
5. піддатися.

А якщо серйозно, то це кожного особиста справа, але! дівчата – думайте головою, хлопці – зваблюйте уміло! (ч екаю ваших порад…)


що це таке?

Це щось нове, чи вже було таке?
Але…
Не варто, не варто…
Спішити

Це щось не звідане, палке
Але…
Не сміло і дуже мило
Поглинає

Це щось моє? чиє?
але..
Було вже, давно
Забулося

Що це? Що це таке?
Моє
Воно вже є
Здійснилось