Category Archives: відчуття

Відчуття

Я ніби і не забобонна зовсім, але речі які я чітко відчуваю, що не варто робити. Я взагалі відчуваю більше, ніж треба. Ці відчуттєві знання не завжди віщують щось хороше, але часто спонукають берегти те що є. Цінувати, оберігати. Закривати очі і подумки огортати любов’ю. Забувати про щось надто буденно малоцінне… Якщо з часом я навчуся дуже чітко розуміти відчуття, це буде ще гірше, хоча хто зна? Загалом потрібно бути сильною і усміхненою, спокійною і ще раз сильною. Менше себе жаліти, більше балувати інших.

Advertisements

В повітрі

Обірвано-вільні
Відчуваю
Волю
Без них. Нехай.

Я забуваю
але пам’ятаю
на віки
питання:навіщо?

Більше повітря
свіжості
інію
і снігу би

Менше снів
м’ятно-солодких
Не приходьте
я більше не бажаю

Десь в пам’яті
диски стираю
шукаю?
знайшла!

В повітрі зміни
Вдихаю
порціями малими
малі ще ми


Барви

короткі втіхи
і дотики безцінні
це ніби береш фарби
і малюєш одразу
в усі барви, в усі кольори
і не знаєш, що вийде
та знаєш змішання це
це помішання
це ніби магія!

І знову бажання!
Малювання
Звучання
кохання. . .
Все перемішалося в мені!
Всі барви, всі кольори!


***

вірші не пишуться
думки розбігаються
осінь
зриває листя
нашіптує
зважаючи на мій закоханий стан
думки не свіжішають
світ ідеалізується але
не стає яскравішим
зважаючи на обставини
в голові один і то й же
сценарій
немає відповідей
ні весна, ні літо не дають їх
зима все поміняє
осінь тягне час


Стихії

Дивні стихії ведуть в мені боротьбу.
Я відчуваю їх, але не розумію…
Протиріччя бунтують! Хто ви?
Я вже погодилась з усім. Навіщо це?

Боротьба надто велика..
а я не розумію, кого відвойовують?
Можливо воля?
А може доля?
Які ще фурії афінські?
Чому знову немає в мені спокою?
Солодкого. Як трунок.
Та нехай. Але ж хоч так.

Залишається лише слухати
Записувати внутрішні звуки
Бо розмови лише про одне…

Гармонія? Ні, не чула.


Знати

мої різні світи
десь між ними ти

я малюю мости
поєднати б їх

Насправді їх не можливо поєднати.
їх можна відтермінувати.
І мені прийдеться вибирати. . .
Та є речі вибрані давно до мене
я їх лише відчуваю.чітко і гостро.
Є речі про які я знаю задовго до того,
як це зі мною відбудеться. . .
І часом я боюся запитувати в себе:
“що бачиш? Там в майбутньому?
Що відчуваєш? Що знайдеш?”
Я вже навіть не волаю до неба:
“я ж знала, що так буде?!”
я просто записую свої відчуття
і звикаю знати


туга

Вона ніжними руками обнімає за шию,
а потім закриває очі.
Дихання перехоплює.
І як би я себе не обманювала
вона приходить до мене
манить тендітним образом у сірому
бере прозорою рукою мою руку
і хоче повести за собою.

Її постать настільки прозора,
що я не завжди її помічаю поруч.

Вона це душевна туга.
Це не сум і не ностальгія
не розпач і не роздуми.
Туга приходить не часто
і завжди після того,
як хтось вирішує піти від мене
і більше не бути поруч.

Головне не обманювати себе
і розуміти за ким тужу,
головне не вести тиху війну,
а обриваючи, розривати всі ниті!


В температурі тільки мінуси

Теплі дні
Холодні вечори
і мої сили шепчуть: “залиши…”
і мої очі терпнуть від німоти

Теплі долоні
Терпнуть сни
в моїй уяві гарні
і стрункі

В температурі тільки мінуси


* * *

Лагідні солодкі обійми
Тепло
Тоді

Важкі молочні сни
Сумно
Коли одні

Сильні рідні рухи
Руки
Твої

Чіткі сірі й сумні
Очі
Мої

Ніжні тихі вогні
В мені
ТИ

02.04.2012.


Щоденник Offлайнера (випуск 1)

Щоденник Offлайнера

Рішення прийшло дуже спонтанно. В мене закипіла голова і я  зрозуміла, що вже не справляюся з усією цією інформацією, і починаю забувати щось головне і концентруюся не на тому. Втрата часу і настрою, а отже втрата себе.

Рішення було миттєве, бо було дуже потрібне.

Коли виходила із своїх акаунтів, наверталися сльози, відчуття ніби покидаю усіх своїх друзів. Видалила всі закладки.

Життя в офлайні:

2хв: думка: де я буду брати нову музику? О_о

5хв: розумію, що все одно думаю твітами, і в думках спілкуюся з твітерянами.

10хв: підійшла до компа, стала у звичну позу…і не знаю, що включити.

15хв: розумію, що буду змушена це все написати J

30хв: пишу. Нетбук довго не включався, і це мене дуже нервувало, бо потрібно було писати вже і негайно!

31хв: заспокоююсь….

1 день

вдень прийшло 2 DM в твітері (на емейл) …на одну відповіла смскою, на іншу не встигла, бо мене вже знайшли в скапі

також був комент в 4sq, що я там роблю, якщо я у відпустці…відповіла, що так я даю знати, що я ще жива

ломки не було, дехто писав в аськи, чи не зникну я і тамJ

1 день 2год: прийшла смс, що за мною вже скучають у стрічці…

22:22

2 день (Миколая): вирішила почитати твітер однієї кішки, і так як тві був активований, то перечитала реплаї для мене…дуже сумую за всіма.

2 день:

Пишуть мені в аську:

“в тебе ж є реальне життя

закидай цей онлайн…”

але де та межа між онлайном і реальним життям? Друзі, коханий, навіть робота…все знайшлося у твітері.

3 день: дзвонили з КийНет, запитували як там в Офляндії?  Казали, що я вперта і щоб поверталася))

Скучаю за тві, відчуваю себе, ніби покараною.

4 день: почали хвилюватися друзі з ГалУжНет, розпитали в скайпі, як я)) Трохи почитала стрічку 3-ьох твітерян. Цікаво, що пишуть в тві про Кінець світу, цікаво чи відтегали в фейсбуці і зовсім не цікаво, що там у ВК.

Все одно думаю твітами. Інколи не хватає тві просто в побутових питаннях, наприклад запитати якоїсь поради…Навіть не можу запитати, коли краще опублікувати перший випуск Щоденника Оффлайнера.

5 день: День почався з того, що думаю, що би почитати в інеті, переглядаю блоги друзів, пробувала читати твітер по хештегу – не пішло. Вже не твітами думаю, а постами.

Після обід знову дзвінок (чоловіча частина ГалУжНет`у). Розпитували на тому кінці дроту, як я так наважилася, як-як…миттєво і спонтанно, як і на всі інші речі, які творю. Маю переконання, що перша думка вірна, придумала – зробила.

Інколи відбуваються раптові думки чи події, хочеться про них затвітити, але так я не можу…то приходять думки чи взагалі це важливо, але я розумію що для мене це було б важливо. Навіть пожалітися нема куди і кому, в стрічці інколи можна бути слабкою, але не для інших…і про це не напишеш «на пряму».

6 день: Досі на рефлексі заходжу в оперу-міні на телефоні, хоча там і нема в закладках соц.мереж, хоча там і нема інтернету… На емейл прийшло повідомлення, що на фейсбуці мене очікує 94 оновлення…і я випадково туди перейшла, добавила 5 друзів, переглянула 5 новин, написала всім вітання і вийшла. В тві читала тег КийНет. Також читаю твіти однієї відомої Кішки.

Пишуть друзі з тві, перше питання: причини та умови офлайнуJ. Також приходять ДМ-ки, приходиться шукати емейли і відписувати листами. Це дуже мило.))

Втретє стикаюся з проблемою знаходження контактів людини. Блоги є, а сторіночки з контактами (емейл, скайп)  нема. От і як їм написати без соц.мережива?

7 день: «…чешуться білчачі лапи, так?» так.

Дуже дивно, що люди намагаються диктувати правила моєї ж відпустки…хоча це вже не відпустка, а експеримент.

Зайшла у ВК щоб закрити стіну…а там 14 повідомлень…зачєм мені туди писати!? Мене ж нема…))

8 день: повертаюся у твіттер, бо відчуття ніби я чимось обділена, і я самаж себе обділяю і це вже не відпочинок,а вимушеність.

В інші мережі поки що немаю бажання повертатися=))