Category Archives: десь так

Сімейні цінності

Сімейні цінності

Читаю книжку і вона мене надихнула на роздуми про цінності, отаке ніби саме собою розуміється та все ж лежить глибоко, бо рідко таке говориться в голос – не заведено.

1. Спочатку треба нагодувати, потім розбиратися з усім іншим.
Нагодувати кожного. В Супрунів завжди годують/готують смачно і ситно. І я так стараюся – так повелося. Зварити з нічого щось, на вихідні святкові блюда…канапки то не їда, але і вони також є!)

2. Отримати освіту.
Освіта це те що давало вирватися з села, те що давало “більше”. Я би змінила “освіту” на “вчитися” щоб було не “що” а заради чого. Мені повезло я завжди мала мету, я хотіла не освіту, а бути архітектором.

3. Робота
Це щось з розряду “робота дурного любить, а дурний роботу”. Працювали на городі, садили/копали картоплі. Це навчило не боятися праці, не боятись робити щось руками – ремонти, хендмейди…різне. Жаль що рідко була кінцева ціль усієї тої вкладеної праці, просто весна змінювала зиму, а картопля має рости…

4. Не вкради
Не повелося якось, хіба що дрібне і то не навмисно, бо всі ми грішні:)

5. Толерантність
Це коли є що сказати отак щоб в очі, щоб боляче і прямо в ціль, але не говориш так. Це в мене точно від тата, мабуть, і я і він від того часто страждаємо, зато багато жартуємо і сміємося:))

Відпочинок.

Батьки і ба з дідом рідко дають собі відпочити. Відпочинку завжди було мало, відпочинок це – читати, вишивати, замітати подвір’я, стояти в церкві, співати в хорі. Вони щиро тішаться, що ми, діти їдемо на море чи за кордон, але самі такого собі не дозволяли. А дарма. Відпочинок це хороший сімейний принцип!)

Порядок.

В дитинстві мене не реально було заставити прибрати кімнату. Я прибирала і губилася у своєму вигаданому світі, як Аліса …це зараз я заставляю себе складати, записувати, сортувати, викидати, це те що прийшло до мене “в зрілості” і то тоже добре:)

 

Цей список це не є обов’язкова програма до виконання і я також хотіла б багато що змінити:)

Advertisements

Втикаю…

Кожного дня в мене одне і те ж…я їду з роботи і за ці пів години планую чуть не все своє життя і завжди купа планів на вечір. Перед очима списки того, що я маю встигнути! Завжди здається, що ось прибіжу і одразу порину в роботу, отак прямо з головою! Але вдома ще є домашня робота, якась мінімальна вечеря. Прибрати б? Нє. І я сідаю за робоче місце і завтикую… Сварюся на себе за ці провтикані хвилино-години прокручування стрічки, обновлення сторінок… Але коли ж тоді відпочивати? Мабуть, зранку в маршрутці на роботу… За роботу!

Де ж той Новий Рік? Але щоб новий та інший…


…майже кінець року

Не знаю, як для вас, а для мене це вже кінець року. І хоча ще можна багато чого встигнути зробити, та найбільше хочеться закінчити розпочаті проекти. Деякі втілення ідей тягнуться роками… і я вже не дивуюся художникам, що малювали картини в такий довгий період, або пів життя. Кінець року, а отже починає блимати лампочка енергії… її все менше. Відпустки як не було, так і не буде, якби і була, я би працювала тільки за іншим робочим місцем. Хоча на календарі осінь, розкисати не буду, як і байдикувати також. Хочеться побачити на стіні листочок з пунктами і щоб там стояли всі галочки…А ще я хочу холоду, бо маю нову шапку.


пости, що живуть у чернетках…

Є багато речей, які тут не напишеш. Прочитають “не ті” або “саме ті” або не прочитають, бо чужі люди це читають, а “ті” не читають. А може нехай читають? Відправити лінки на потрібні сторінки…І можливо, хтось між рядків побачить себе.Яка логіка це ховати?
2012.02.01

Якось так добре …Спокійно. Гармонійно. Ловлю момент. Це триватиме не довго. “Завжди так не буде” в любому випадку…
2012.05.17

Ниточки. Ними з’єднанні ті що вірять…
2012.11.04

я люблю короткі вірші
а кохання хочу довге
щоб на все життя…
2012.12.27

Люблю числа та дати
Люблю рахувати
Згадувати і гадати

В числах майбутнє вбачати…
2013.04.27

Все перемішалося
Кого у свій простір пускати?
Та все ж..
Краще працювати

Все збулося, що думалося…
2013.06.27

мені потрібне розуміння
себе…
2013.08.28


Непробачення

В нашому єдиному житті дуже важливим є пробачати…бо в іншому випадку “непробачення” прийдеться тягнути за собою все життя. Тягнути і годувати фразами типу: “Я ніколи не пробачу!” постійно це згадувати і повторяти. Але цього ніхто не почує… і буде лише затрачений час, сили, нерви і кілобайти місця для чогось важливішого.

Важливим пробачати є і тому, що життя грає з нами в цікаві ігри. І можливо в наступному моменті ви (чи я) можете зробити так само, як зробили з вами…і хтось буде не пробачати вам.

Нє тягнути за собою лишнього… Лишнє, це шкідливо!


0,5 без мереж

Пів місяця без соц.мереж. Здавалося б не така вже й важлива подія. . .і все ж. Починаю сумувати за чимось… Хочу усвідомити хоча б для себе за чим? Можливо це і буде відповідь на питання чим так чіпляють ці мережива соціальні? І розумію що бракує мені цієї важливості соціальної, цих лайків і відгуків і твітів опівнічних. І розумію, що все це часто пустоцвіт і омана. Та серед того всього є краплі щирості від людей, які мене тримають і сторінки цих не багатьох я переглядаю, щоб там не було. . . але є ще інша сторона . . .що можливо і моя сторінка важлива комусь

Загалом все чудово. Побачимся. Скоро.


Стихії

Дивні стихії ведуть в мені боротьбу.
Я відчуваю їх, але не розумію…
Протиріччя бунтують! Хто ви?
Я вже погодилась з усім. Навіщо це?

Боротьба надто велика..
а я не розумію, кого відвойовують?
Можливо воля?
А може доля?
Які ще фурії афінські?
Чому знову немає в мені спокою?
Солодкого. Як трунок.
Та нехай. Але ж хоч так.

Залишається лише слухати
Записувати внутрішні звуки
Бо розмови лише про одне…

Гармонія? Ні, не чула.


Знати

мої різні світи
десь між ними ти

я малюю мости
поєднати б їх

Насправді їх не можливо поєднати.
їх можна відтермінувати.
І мені прийдеться вибирати. . .
Та є речі вибрані давно до мене
я їх лише відчуваю.чітко і гостро.
Є речі про які я знаю задовго до того,
як це зі мною відбудеться. . .
І часом я боюся запитувати в себе:
“що бачиш? Там в майбутньому?
Що відчуваєш? Що знайдеш?”
Я вже навіть не волаю до неба:
“я ж знала, що так буде?!”
я просто записую свої відчуття
і звикаю знати


“Біжи!”

Якби я мала лікаря ран сердешних, я б розказала йому, що рани всі давно загоєні і шрами ніби не болять. Та досвід пройденого, того що ламалося і надривалося, боліло і потім лікувалося. . .він не дає мені дихати вільно. Коли на повні груди біжиш згори вниз, знаючи що там чекають і впіймають в обійми щирі. . .а я спускаюся акуратно і над кроками своїми думаю і слухаю . .що скаже воно, те що не раз глушило болем тихим… Що скаже? Мені здається, що воно сміється і кричить мені: “Біжи! В обійми!” 🙂


Пів дороги (вірші з маршрутки)

Пів дороги до тебе
Придумано й пройдено.
Інші пів залишено.
Інколи тебе торкаючись
Пів шляху не зникнути.
І коли кудись тікаючи,
поруч ти незмінно.
Я шукаю відповідь
й залишаю відчаї.
Пів шляху не пройдено,
і в самотності не пройду,
не взмозі я.