Category Archives: думки

Сімейні цінності

Сімейні цінності

Читаю книжку і вона мене надихнула на роздуми про цінності, отаке ніби саме собою розуміється та все ж лежить глибоко, бо рідко таке говориться в голос – не заведено.

1. Спочатку треба нагодувати, потім розбиратися з усім іншим.
Нагодувати кожного. В Супрунів завжди годують/готують смачно і ситно. І я так стараюся – так повелося. Зварити з нічого щось, на вихідні святкові блюда…канапки то не їда, але і вони також є!)

2. Отримати освіту.
Освіта це те що давало вирватися з села, те що давало “більше”. Я би змінила “освіту” на “вчитися” щоб було не “що” а заради чого. Мені повезло я завжди мала мету, я хотіла не освіту, а бути архітектором.

3. Робота
Це щось з розряду “робота дурного любить, а дурний роботу”. Працювали на городі, садили/копали картоплі. Це навчило не боятися праці, не боятись робити щось руками – ремонти, хендмейди…різне. Жаль що рідко була кінцева ціль усієї тої вкладеної праці, просто весна змінювала зиму, а картопля має рости…

4. Не вкради
Не повелося якось, хіба що дрібне і то не навмисно, бо всі ми грішні:)

5. Толерантність
Це коли є що сказати отак щоб в очі, щоб боляче і прямо в ціль, але не говориш так. Це в мене точно від тата, мабуть, і я і він від того часто страждаємо, зато багато жартуємо і сміємося:))

Відпочинок.

Батьки і ба з дідом рідко дають собі відпочити. Відпочинку завжди було мало, відпочинок це – читати, вишивати, замітати подвір’я, стояти в церкві, співати в хорі. Вони щиро тішаться, що ми, діти їдемо на море чи за кордон, але самі такого собі не дозволяли. А дарма. Відпочинок це хороший сімейний принцип!)

Порядок.

В дитинстві мене не реально було заставити прибрати кімнату. Я прибирала і губилася у своєму вигаданому світі, як Аліса …це зараз я заставляю себе складати, записувати, сортувати, викидати, це те що прийшло до мене “в зрілості” і то тоже добре:)

 

Цей список це не є обов’язкова програма до виконання і я також хотіла б багато що змінити:)

Advertisements

Втикаю…

Кожного дня в мене одне і те ж…я їду з роботи і за ці пів години планую чуть не все своє життя і завжди купа планів на вечір. Перед очима списки того, що я маю встигнути! Завжди здається, що ось прибіжу і одразу порину в роботу, отак прямо з головою! Але вдома ще є домашня робота, якась мінімальна вечеря. Прибрати б? Нє. І я сідаю за робоче місце і завтикую… Сварюся на себе за ці провтикані хвилино-години прокручування стрічки, обновлення сторінок… Але коли ж тоді відпочивати? Мабуть, зранку в маршрутці на роботу… За роботу!

Де ж той Новий Рік? Але щоб новий та інший…


Знати

мої різні світи
десь між ними ти

я малюю мости
поєднати б їх

Насправді їх не можливо поєднати.
їх можна відтермінувати.
І мені прийдеться вибирати. . .
Та є речі вибрані давно до мене
я їх лише відчуваю.чітко і гостро.
Є речі про які я знаю задовго до того,
як це зі мною відбудеться. . .
І часом я боюся запитувати в себе:
“що бачиш? Там в майбутньому?
Що відчуваєш? Що знайдеш?”
Я вже навіть не волаю до неба:
“я ж знала, що так буде?!”
я просто записую свої відчуття
і звикаю знати


Пояснення собі

Багатьом свої діям я не маю пояснення.
А може і маю. Але чи признаюся? Собі?
Тобі, любий друже? Тобі, любий?
Пояснення є. Десь далеко в мені.
А можливо і близько. На поверхні.
Найлегше сказати: “Я така”.
Дуже важко не бути “такою”.
Важко жити з собою, не знаю,
як це жити з кимось.
Часто йде дуже багато сил та часу
…на пояснення собі.
А чи потрібні вони?
Вічні діалоги між мною та мною.
Ми ніяк вжитися не можемо.


вир думок

Шалений вир думок захопив мою голову!
Весняний потік, що зносить мій дах!
Я думаю-думаю-думаю!
Аналізую і навіть щось записую.
Здається шум цих роздумів не згасає і вночі.
Думаю варто розпочинати співати мантри,
щоб це якось зупинити,
а можливо більше занятись іншими ділами..?
Великі діла!
Можливо вони самі стихнуть,
а можливо захоплять мене повністю.
Як і всі звинувачую в цьому пізню весну!


Узагальнення дня 23-го:

Узагальнення дня:

  • Інколи варто сходити щось почути, щоб зрозуміти: “Блін! Це ж те, що я і думала!!” Просто для підтвердження своїх думок.
  • З часом можна не зрозуміти себе і своїх вчинків, але зрозуміти вчинки інших.
  • Важко бути другом. Не знаєш, яку позицію вибрати: підтримувати чи стримувати.
  • Інколи людина навіть не знає, яку важливу роль вона зіграла у твоєму житті. Доля з-води-ть (і роз-води-ть) не просто так.
  • А ще буває, що важко вимовити слова, коли гордість розпира.
  • Алкоголь це міф. Без нього добре.
  • Любов зла.
  • Дружба існує.

Що приніс новий рік

Дуже цікаві усвідомлення приніс новий рік. Якось все постало в зовсім іншому світлі і тепер дуже важко відновити віру у кращі сторони людей, а я то ще з тих вірувальників. Можливо з часом я змирюся, що вони такі, та це було для мене трохи таким ударом. Можливо з часом я навчуся жити і не думати, що думають вони про мене. Не вкладається мені в голову, навіщо так глибоко лізти в моє життя, ритись там… що там шукати? Люди цікаві, я розумію. Але цікаві люди запитують “на пряму” і зазвичай я розказую…більше не буду. Я більше не вірю.


Кулінарія, як привід для роздумів, або коли зникає все…

Сьогоднішній вечір призвів до багатьох думок на тему «розуміння». І чи це завжди корисно для того, хто всіх розуміє, чи не жертвує він тоді собою? Чи це просто бали на майбутнє? І чи зрозуміють його? Зараз і в майбутньому. І чи не є це «всерозуміння» ознакою слабохарактерності? Насправді ж люди все розуміють, але не показують цього, часто це не вигідно. І це вірно.
Життя чудова річ, як не крути… Мабуть, через пару років я буду згадувати ці чудові моменти, і ці трохи одинокі вечори. Вечори мислення і переосмислення свого існування. Чому так? Чому такі моменти? Дивно, що в один вечір закінчився на компі і на телефоні Інтернет,і вай-файки всі пропали. Закінчилась олія, серіали і фільми, і навіть, повечеряти нема з ким… А можливо так мало бути? А може просто збіг обставин…
Але я безмежно вдячна небесам і землі, що не закінчилися картопля і вода =)
І в такі моменти думаю про людей, які живуть самотньо… Що їх стимулює готувати собі вечерю? Де вони беруть сили жити? А ще готую деруни і думаю, як живуть люди без села і поля, і де беруть картоплю? Як можна їсти чужу картоплю і не знати, де вона виросла? До речі, цибуля також закінчилась, але була зелена, що мама привезла. Як добре, що є мама! І тут співає Вакарчук, що «все починається, коли зникає все…» і каже щоб не плакала. Не плачу. В мене ж ціла каструля дерунів і грибна підливка. Відсутність Інтернету зовсім не означає відключення твітення, здається це вміння вже вмонтувалося в мене. Я твічу в роздумах і приблизно знаю реплаї і пізні фейворіти, знаю, хто буде читати і відреплаїть лише в думках, але ж думки матеріальні вони також доходять до абонента роздумів. Відсутність зовсім не означає не існування.

Ось так роздуми і перейшли у пізню вечерю… а вечеряти вже і не хочеться.

При написанні посту ні один дерун не згорів.
Появі поста в мережі завдячую сусідньому вай-фаю.


що це таке?

Це щось нове, чи вже було таке?
Але…
Не варто, не варто…
Спішити

Це щось не звідане, палке
Але…
Не сміло і дуже мило
Поглинає

Це щось моє? чиє?
але..
Було вже, давно
Забулося

Що це? Що це таке?
Моє
Воно вже є
Здійснилось


Зимове кохання

Було зимове кохання. Народжене в хурделиці і під сніжинками, але мало щось таке по зимовому чисте і невинне. Було багато зимового затишку, коли отак двоє з одним горнятком чогось теплого, а за вікном мете й гуде. І двоє всюди і кожен день. Та лише зимова ревність буває така сильна та холодна і від неї замерзає усе живе …замерзло і кохання, і більше нічого його не зігріло. Зникло.