Category Archives: настрій сьогодні

Втома

…інколи вечір буває просто спокійний, особливо вечір п`ятниці. Перенасичення усім можливим за весь тиждень. Позитив, негатив, холод і тепло, все змішується в єдине відчуття -втома. Приблизно так і пройде життя – позитив-негатив-втома.
…думки бликали сьогодні в різних категорія, але нічого не залишилося, а те що залишилося, буде надалі зі мною, це не паблік.

Advertisements

Хворію…

Дивне відчуття, коли хворієш…не можливо щось робити, просто валяєшся в ліжку і навіть совість не гризе..а стільки планів, щоб все встигнути зробити. Коли хворієш, то мабуть, включається режим самозбереження і береже від надмірної праці. Я чомусь думала що за вихідні виздоровію..і чого то було в суботу драяти всю квартиру?)) Тепер хворію у чистій квартирі, приємно..Трохи попускає і загоряється на лобі лампочка “що би то робити??” Порівняла себе здорову і прихворівшу…Здорова прикольна, така енерджайзер, але вічно не виспана..враження що це робота з мене висмоктує сили і я не висипаюсь. Хоча…щось в цьому є… Треба щось міняти …


Сумно-сумно…

Ввечері стає безмежно сумно…та людина зазвичай сама плодить цей сум в собі, підтримує його усім можливим,  як підтримують вічний вогонь… Перше –  це думки, чим сумніші і безнайдійніші, тим краще…бажано побільше жалю до себе… друге –  це музика, сумна щоб і із зрозумілим текстом,  і бажано щоб можна було одіти слова пісні на себе, і щоб по фігурі було – трагічно… третє, це щоб ніхто не порушував цей стан, ато прийде хто, почне розказувати щось веселе і все пропало…І цей стан можна розтянути максимально на всю ніч. Ще можна поплакати…Написати такий сумний пост, як все погано….

…але от халепа! Зранку все зникає. Зранку ми настільки спішимо почати день, що згадуємо про цей сум десь після обіду, посміхаємося і думаємо “І чого то було не спати?” Чи не так?

Висновок: краще одразу лягти спати! Ранок вечора мудріший 🙂

Не сумуйте! і я не буду…


Листопад

Ця чудова осінь, на жаль, закінчується листопадом. Листопад в мене якийсь кепський місяць, хоча я пробую гнати від себе ці думки, щоб не накликати чогось на себе. Але добре пам’ятаю минулорічну ніч на 1 грудня,  і як я плакала від усієї обіди, що накотилась за місяць. Але за рік я стала сильнішою…Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими…головне не забути завтра валер’янку на роботу…Та я задоволена цією осінню, зазвичай в мене включається осіння депресія, бо я надзвичайно весняна дівчинка…а цього року в мене булj літнє розчарування, та осінні зміни. Надіюсь листопад не зрадить цій теплій осені…


…із щоденника

Я, мабуть, і справді занадто добра, або проссто немаю сміливості вимагати своє те що по праву належить мені. Я не знаю, як набратися сміливості і хто зробив так, що в мене її немає. Я розумію, що я занадто багато усього розумію і усіх. Я усе прощаю і дозволяю сама ж поводитися зі мно так. Мабуть, я все таки вірю у Вищу силу і в справедливість Вищої сили. Мені просто дуже обідно за себе. Я одна. Я потрібна і не потрібна одночасно. Усі рідні мають якісь плани на мене. Всі знають, як повинно бути. Таке враження, що я не належу сама собі, я не можу користуватися своїм життям так, як мені хочеться. Я не хочу жити так, як вони…
… Я не можу зрозуміти подобаться мені моя робота чи ні. Вона забирає весь мій час і замучує мене. А гроші це ніщо. Яка різниця скільки тисяч, якшо це не те шо я хочу. Можоиво я просто лінива? Я не куплю за гроші…ЩО? Я нічого і не хочу..Я просто хочу належити собі і нікому не звітувати…
Дуже сумно. Я не знаю, що мені потрібно в цьому житті. Я не знаю, що я справді хочу. Може якийсь список написати? Десь глибоко в середині мене, усе це має бути…Як люди так живуть, задовільняють себе чимось малим?
…навіщо я їм якщо і так не підтримують мене і моє життя? Навіщо я їм, якщо вони хочуть щоб я прожила своє життя, як їхнє..?


внутрішний диктофон

Кожен день в голові пробігає сотня філосовських думок, про життя. про людей…та на жаль, до кінця дня вони розбігаються від мене, і додому я нічого не приношу…або просто не можу сісти і змусити себе викласти це все “на папір”. Треба придумати внутрішний диктофон, хоча…він в нас у кожного є..Ми начитуєм купу думок, та не завжди робимо висновки. Ввечері взагалі думки сумні і невеселі. Зранку все кардинально міняється…але тоді немає часу писати,а жаль…
Ось і сьогодні було купа того що я хотіла написати. І де воно? а немає…


сьогодні дома…

Нарешті я вийшла на дорогу спокою…останні пару тижнів були майже спокійні і це дуже примно. Так набагато приємніше працювати і жити…Але ця дорога не є завжди прямою, на жаль…згадую слова із “Панди кунфу” :”..твій розум, як вода, коли хвилюєшся – нічого не видно” а я пробую,щось розгледіти крізь своє хвилювання…Кожна моя п”ятниця закінчується якоюсь неприємністю на роботі і словами: “..а куди ти їдеш на ці вихідні?” і цілотижневого спокою ніби і не було…
Сьогодні я нікуди не їду. Приємино інколи побути “дома”, приємно бути…


Ціна спокою

Зазвичай я дуже спокійна,але це лише зовні і для чужих. А найблищі мої добре знають що насправді я дуже нервова, просто я це приховую. Я не вмію себе відстояти, та найчастіше через те що горло злдавлює комок…і лише потім я придумую усі ті “погані слова” які я б могла сказати, але ніколи не говорю…Я мовчу як партизан. і чим більше питань,тим сильніше моє мовчання…Спокій зовнішній ховається за внутрішнім неспокоєм та нерви…і хто їх придумав…але ж їх ніхто не бачить…І червоні очі мало хто помічає, які так часто червоніють. Спокій нам тільки сниться.


терези

Моє сьогоднішні думки схожі на терези… На одних шальках одне, а на інших зовсім інше протилежне…і якби ж то оте воно було у невагомості та гармоніїї, так ні ж…колихається усе з шаленою швидкістю, то одне вгору, а інше вниз, то за мить все в мені міняється і те що було вгорі, опускається донизу…стан невизначеності, сама знаю. Важко визначитись, також сама знаю. Але поки ще не пізно треба думати..ех, якби хто за мене подумав…
Зміна настрою, зміна думок все змінюється…


чорне та біле

числа…числа…числа…кругом одні числа…вони мене переслідують? але ж вони всюди? мабуть я не нормальна…
музика на весь звук у вухах…таки не нормальна…
обрАзи вони проходять швидко, їх перекривають позитивні емоції – і ця пройде…просто, за що мене так ненавидіти? я лишня? але ж не чужа ніби…хоча…все відносно…я все розумію, я навіть не ображаюсь, я все розумію. характер. це не зміниш. хоча…всі змінються. і те що сьогодні біле, завтра вже чорне…