Category Archives: так буває

про дружбу…різні її види

Завжди так складалося, що в мене було багато друзів-хлопців. Та й зараз є, нічого особистого, тільки дружба…але так стається, що така дружба не тривка, ніби і міцна, і все гаразд. Але потім друзі-хлопці кудись зникають. Звичайно в них появляються інші дівчата, це нормально і природньо. Мабуть, тому я підтримую думку, що між чоловіком та жінкою дружби не існує. Проте, думаю, що дружба між жінками таки існує. В мене є пару подруг,які пережили зі мною усіх моїх кавалерів, а я їхніх. Скільки сліз було пролито! а скільки кісток перемито! Подруг зовсім не багато, але вони завжди мене підтримують і я рада,що вони вміють сказати прямо, що думають про мене і змовчати про людей, які поряд зі мною. Все погане і так само вспливає.

Щодо дружби між чоловіком та жінкою, то вона існує лише о дній формі – подружжя. 

І ще пару слів про чоловічу дружбу, вона і справді найміцніша…до пори,до часу…поки на арені не появляється жінка. Та чоловіки, на відміну від жінок, таке швидко забувають, головне ж для них боротьба,а не трофей!

Advertisements

…як можна такими бути?

О, знаєте таку фразу “…я не розумію, як такою (таким) можна бути!” а я от на свою біду розумію…ну такі вже люди, у всіх різні характери, різне виховання, різне середовище…я завжди стараюсь це пробачати людям, змовчати і не йти на конфлікт. Так я розумію.що від цього тільки я і страждаю найчастіше, але розуміючи від чого вони такі є, я також добре розумію їхні найслабші місця: кого можна зацепити критикою, кого пару словами, кому на який мозіль стати …але не роблю цього. мені хватає знати. я не прощупую слабкі місця,ні-ні,навіщо, вони ж і так не зміняться, навіщо…але мені їх жаль. чому жаль? тому що їм же важко жити з такими характерами, а мені важко жити з моїм розумінням.


чорне та біле

числа…числа…числа…кругом одні числа…вони мене переслідують? але ж вони всюди? мабуть я не нормальна…
музика на весь звук у вухах…таки не нормальна…
обрАзи вони проходять швидко, їх перекривають позитивні емоції – і ця пройде…просто, за що мене так ненавидіти? я лишня? але ж не чужа ніби…хоча…все відносно…я все розумію, я навіть не ображаюсь, я все розумію. характер. це не зміниш. хоча…всі змінються. і те що сьогодні біле, завтра вже чорне…


…інколи.

…і нколи просто обідно до сліз, сум накочується якось раптово і повність мене оглинає, стає себе жаль, синдор Попелюшки без феї. Хоча ніби все і добре у інших все на багато гірше,але ж завжди хочеться щоб було ще краще, або просто хочеться спокою…ось саме цей неспокій навіює цей сум та образу не все і вся…і сижу надута,ніби бульбашка,нікому не потрібна, а  потрібна багатьом, але не собі…

От є люди,які себе люблять, а я люблю себе жаліти, таке інколи буває, але це якась нездорова жалість…бо я себе лишень виснажую фізично і лишень спішу і не висипаюсь…куди спішу???  але таке буває Інколи, а не Завжди.