Category Archives: Що робити?

Сімейні цінності

Сімейні цінності

Читаю книжку і вона мене надихнула на роздуми про цінності, отаке ніби саме собою розуміється та все ж лежить глибоко, бо рідко таке говориться в голос – не заведено.

1. Спочатку треба нагодувати, потім розбиратися з усім іншим.
Нагодувати кожного. В Супрунів завжди годують/готують смачно і ситно. І я так стараюся – так повелося. Зварити з нічого щось, на вихідні святкові блюда…канапки то не їда, але і вони також є!)

2. Отримати освіту.
Освіта це те що давало вирватися з села, те що давало “більше”. Я би змінила “освіту” на “вчитися” щоб було не “що” а заради чого. Мені повезло я завжди мала мету, я хотіла не освіту, а бути архітектором.

3. Робота
Це щось з розряду “робота дурного любить, а дурний роботу”. Працювали на городі, садили/копали картоплі. Це навчило не боятися праці, не боятись робити щось руками – ремонти, хендмейди…різне. Жаль що рідко була кінцева ціль усієї тої вкладеної праці, просто весна змінювала зиму, а картопля має рости…

4. Не вкради
Не повелося якось, хіба що дрібне і то не навмисно, бо всі ми грішні:)

5. Толерантність
Це коли є що сказати отак щоб в очі, щоб боляче і прямо в ціль, але не говориш так. Це в мене точно від тата, мабуть, і я і він від того часто страждаємо, зато багато жартуємо і сміємося:))

Відпочинок.

Батьки і ба з дідом рідко дають собі відпочити. Відпочинку завжди було мало, відпочинок це – читати, вишивати, замітати подвір’я, стояти в церкві, співати в хорі. Вони щиро тішаться, що ми, діти їдемо на море чи за кордон, але самі такого собі не дозволяли. А дарма. Відпочинок це хороший сімейний принцип!)

Порядок.

В дитинстві мене не реально було заставити прибрати кімнату. Я прибирала і губилася у своєму вигаданому світі, як Аліса …це зараз я заставляю себе складати, записувати, сортувати, викидати, це те що прийшло до мене “в зрілості” і то тоже добре:)

 

Цей список це не є обов’язкова програма до виконання і я також хотіла б багато що змінити:)

Advertisements

Втикаю…

Кожного дня в мене одне і те ж…я їду з роботи і за ці пів години планую чуть не все своє життя і завжди купа планів на вечір. Перед очима списки того, що я маю встигнути! Завжди здається, що ось прибіжу і одразу порину в роботу, отак прямо з головою! Але вдома ще є домашня робота, якась мінімальна вечеря. Прибрати б? Нє. І я сідаю за робоче місце і завтикую… Сварюся на себе за ці провтикані хвилино-години прокручування стрічки, обновлення сторінок… Але коли ж тоді відпочивати? Мабуть, зранку в маршрутці на роботу… За роботу!

Де ж той Новий Рік? Але щоб новий та інший…


Непробачення

В нашому єдиному житті дуже важливим є пробачати…бо в іншому випадку “непробачення” прийдеться тягнути за собою все життя. Тягнути і годувати фразами типу: “Я ніколи не пробачу!” постійно це згадувати і повторяти. Але цього ніхто не почує… і буде лише затрачений час, сили, нерви і кілобайти місця для чогось важливішого.

Важливим пробачати є і тому, що життя грає з нами в цікаві ігри. І можливо в наступному моменті ви (чи я) можете зробити так само, як зробили з вами…і хтось буде не пробачати вам.

Нє тягнути за собою лишнього… Лишнє, це шкідливо!


Життєві аналізи

Чи можливо аналізувати і не повірнювати?

Можливо варто записувати усі свої життєві “граблі”?
Зробити таблицю:
подумала –> зробила –> висновок. дата. –> вплив на життя. дата.


Я не боюсь…

Я не боюсь розчарувань. Розчарування це пошук.
Я боюся не знайти, залишитись байдужою, самотньою і недостатньою.
Я не боюсь людей, я боюсь, що перестануть вірити в мене, в себе і майбуття.
Боюсь, що забудуть єдині і залишуться змінні.
Боюсь, що не хватить в мені запалу і згасну без тління.
І розуміння себе й страхів, це тримає мене, неначе каміння.
Я боюсь, що складуть зброю ті, що добиваються,
що їм не стане сил і любови.
Я ж не боюсь боротьби!
Хоч часто капітолюю і викидаю “білі прапори”,
але здаються вони без бою.
І у моєму полоні не йдуть до кінця, а утікають немов дезертири!
І повертаються з минулих часів, а я вже не я.
Я не боюсь людей…
Я боюся себе і своєї сили, що діє не в ті часи і не туди, і без моєї віри…


Як відмазатись від сексу?

…і вже бачу в очах застигше питання: “Зачееем??” 😎

Але (от завжди це з цього слова починається) розумієте, любі мої, нізя з усіма це робити! Є категорія людей з якими можна дружити, працювати, втіхаря…, але НЕ можна чіпати! Тому що правило “ти красіва + я красівий = давай а-та-та” не підходить для усіх. Дружба, отже дружба, колеги, отже колеги. І тому є пару варіантів (провірених:-)), які можуть спрацювати в цій спокусі:

1. їхати додому, а не до когось – “дивитись марки”
2. зробити все, щоб не знайти місця “де”
3. говорити, говорити, говорити…
4. відбиватись, але не переборщити з цим…
5. “тримати оборону” аж до ранку!
5. піддатися.

А якщо серйозно, то це кожного особиста справа, але! дівчата – думайте головою, хлопці – зваблюйте уміло! (ч екаю ваших порад…)


“корисно” проводити час

Чому я повинна боротись з тим, що мені подобається? Це не вірно вже із самого початку. Це вбивання себе, а це вже гріх. Мені подобається це робити, і якщо крім мене воно нікому не шкодить, це ж нормально? Так, я могла б цей час потратити на щось інше – “корисне”, але чи справді “корисне”?? Для кого корисне?? Просто загальноприйнято, що це корисно, шо саме так корисно проводити час, а ось так не корисно…Я погоджуюсь, що це виправдання себе – відмазка. Та чомусь мені здається, що просто має з’явитись “щось інше” що вплине на те щоб не проводити час “некорисно”. Я люблю робити те, що мені подобається…І не люблю робити, те що мене не цікаво, навіть якщо треба, це дуже погано? Це означає, що я слабохарактерна і без сили волі, це воно?


Питання.Відповідь.

Нічого вічного немає.все минає. на всі питання дані відповіді. І знаю чому, але чи було це того варте? дуже важко коли ще є питання, важко шукати відповіді, але відчуття усіх знайдених відповідей дуже тяжке розумінням своєї нікчемності. є ще одне питання і воно, неначе маленький струмок надії…і насправді і на нього вже дана відповідь, але ще не хочеться в неї вірити і тому ще можна живитись незнанням. Часто питання існує заради свого знаку “?” А відповідь існує ще до нього! Але вірити не хочеться,і насолоджуємся муками незнання (насправді невизнання).
Важливий пошук нових “Чому?” Ще важливішо-вічних, “А якби?” і зовсім очевидних “Що робити?” і думаю цього хватить щоб жити. Поки думаєш, живеш.


Сьогодні

Сьогодні було купа думок, реплік, роздумів. Про різне. Про батьків, які комплекси вони в нас самі ж породжують, про те, як самі ж роблять нас хворими та нещасними, про. . .та хіба це важливо, якщо ввечері все одно дзвоню до мами і плануєм вихідні на Великдень. якось так плавно мама стала бабусею і цього року вона пече паски, а бабусі вже не такі спритні і пруткі…і я вже не та маленька онука, але ще досі онука, що радує:) А ввечері були думки і злість на те що живу так жалюгідно і чи це варте чогось того подальшого майбутнього? І так гірко було. так погано. І все ж? Не все так погано. Зайшла в квартиру і стало легше. Отже все гаразд.
А вночі думки пропали. Втома? Просто такий період в житті. сьогодні.


шляхи

В одному із журналів читала інтерв”ю з Олегом Скрипкою, і там була така фраза, що кожна людина має два шляхи для життя. Один це такий,як усі – вчитись,знайти роботу,працювати,ходити на роботу,заробляти гроші…а інший це той підсвідомий, ті мрії про які кожен думає,чим би зайнявся якби не робота…співав би, танцював, малював картини,створив свій бізнес, але…Але у кожного є своє “але” і ця підсвідома думка-мрія залишаєть у голові…

Так от в моїй голові також ідуть мітинги та протести…є два там шляхи – диктатура роботи (як казала мама: а ти як думала,це робота!) або демократія творчого розвитку…(поки писала м”ясо згоріло,дороблю салат і допишу) Хоча робота моя мала б бути творча,але вона далеко не така… Я розумію це такі реалії нашого життя, кожен виживає,як може,бориться за місце на цій землі,вигризає шось там,шось там…прям ніби ми живемо в камяний вік,голодуємо і одіваемся в необроблені шкури..Я все розумію,але я так не хочу і не буду.

Так, можливо я ше мала та зелена і нічого не шарю в ковбасних відрізках, але я просто хочу бути щаслива і не зариватись в це життя з головою. Поки ще не пізно я хочу вирішити,як Я буду жити.