Tag Archives: майбутнє

Сьогодні

Сьогодні було купа думок, реплік, роздумів. Про різне. Про батьків, які комплекси вони в нас самі ж породжують, про те, як самі ж роблять нас хворими та нещасними, про. . .та хіба це важливо, якщо ввечері все одно дзвоню до мами і плануєм вихідні на Великдень. якось так плавно мама стала бабусею і цього року вона пече паски, а бабусі вже не такі спритні і пруткі…і я вже не та маленька онука, але ще досі онука, що радує:) А ввечері були думки і злість на те що живу так жалюгідно і чи це варте чогось того подальшого майбутнього? І так гірко було. так погано. І все ж? Не все так погано. Зайшла в квартиру і стало легше. Отже все гаразд.
А вночі думки пропали. Втома? Просто такий період в житті. сьогодні.

Advertisements

Місто, своє чуже, і Те далеке – рідне.

Вона жила в невеличкому Містечку, де кожен кожного знає, де усі живуть одним життям. Вона ненавиділа це Місто, бо воно скувало її немов у клітці. Скувало настільки , що інколи їй не хотілося жити. Вона часто переконувала людей що життя прекрасне, щоб вони жили і вірили в це. Та чим далі просувалося її життя, тим більше вона переконувалася, що це гірка не правда. Життя насправді було гидке і несправедливе, воно дарувало лише випробування, і не дивлячись чи пройшли ви попереднє, давало наступне, ще більш несправедливе.
Сьогодні вона ішла вулицею свого замученого Міста. Думала про його життя, розуміла що воно нічим не змінюється від часу , пори року, і усіх інших перешкод. Воно було таким же гидким, як і тоді, коли вона народилась тут. Про той день вона нічого не пам’ятає , і не дивно.
Вона йшла, прискорюючи ходу. Хотілось якнайшвидше втекти, заховатись, у своєму куточку, завісити вікно шторами, щоб лише світло попадало у її нору. Там їй було добре. Хоча її і дратував нестерпний шум Міста, який чомусь ніколи не зникав. Шум проходив через кожну щілинку і прямував у її душу. Там він мабуть шукав притулок, але місця для нього там ніколи не було.
Вона ішла тротуаром, її дратував цей вічний бруд. Він був усюди. На дорозі, у річці, в траві, в очах перехожих, у їхніх душах. Вона любила дощ, бо думала що він може змити цей бруд. Та скільки б дощ не лив – бруд залишався на місці.
Вона мріяла про сніг, не про зиму холодну і злу, а про сніг теплий і м’який. Він хоч не надовго заховає бруд.
Колись вона думала змінити цей світ. Зробити його кращим і добрішим. Та потім зрозуміла, що потрібно змінювати не світ, а людей. А люди вони ж не змінні! Їй було їх жаль, а потім жаль чомусь зник і вона просто не звертала на них увагу . Так було і сьогодні коли вона йшла…
Дорога була знайома, тому звертати на неї увагу не було причини. Вона ішла і складала історії майбутнього, знаючи, що цього ніколи не буде. Мріяла про велике красиве Місто в якому можна буде розчинитися, зникнути , заховатися. В її уяві воно малювалось старим, тихим, але вічно молодим. Не таким як Це. Вона ще не знала, що буде там робити, але хотіла там бути.
Вона вже прийшла. Не додумала історію про її майбутнє. Отже завтра буде про що думати. Їй хотілось спати і вона заховалась під одіяло на усю ніч, їй як завжди буде снитись Місто, своє чуже, і Те далеке – рідне.
2005-05-15