Сімейні цінності

Сімейні цінності

Читаю книжку і вона мене надихнула на роздуми про цінності, отаке ніби саме собою розуміється та все ж лежить глибоко, бо рідко таке говориться в голос – не заведено.

1. Спочатку треба нагодувати, потім розбиратися з усім іншим.
Нагодувати кожного. В Супрунів завжди годують/готують смачно і ситно. І я так стараюся – так повелося. Зварити з нічого щось, на вихідні святкові блюда…канапки то не їда, але і вони також є!)

2. Отримати освіту.
Освіта це те що давало вирватися з села, те що давало “більше”. Я би змінила “освіту” на “вчитися” щоб було не “що” а заради чого. Мені повезло я завжди мала мету, я хотіла не освіту, а бути архітектором.

3. Робота
Це щось з розряду “робота дурного любить, а дурний роботу”. Працювали на городі, садили/копали картоплі. Це навчило не боятися праці, не боятись робити щось руками – ремонти, хендмейди…різне. Жаль що рідко була кінцева ціль усієї тої вкладеної праці, просто весна змінювала зиму, а картопля має рости…

4. Не вкради
Не повелося якось, хіба що дрібне і то не навмисно, бо всі ми грішні:)

5. Толерантність
Це коли є що сказати отак щоб в очі, щоб боляче і прямо в ціль, але не говориш так. Це в мене точно від тата, мабуть, і я і він від того часто страждаємо, зато багато жартуємо і сміємося:))

Відпочинок.

Батьки і ба з дідом рідко дають собі відпочити. Відпочинку завжди було мало, відпочинок це – читати, вишивати, замітати подвір’я, стояти в церкві, співати в хорі. Вони щиро тішаться, що ми, діти їдемо на море чи за кордон, але самі такого собі не дозволяли. А дарма. Відпочинок це хороший сімейний принцип!)

Порядок.

В дитинстві мене не реально було заставити прибрати кімнату. Я прибирала і губилася у своєму вигаданому світі, як Аліса …це зараз я заставляю себе складати, записувати, сортувати, викидати, це те що прийшло до мене “в зрілості” і то тоже добре:)

 

Цей список це не є обов’язкова програма до виконання і я також хотіла б багато що змінити:)

Щирість

Переварюю в голові НЕЩИРІСТЬ людей.
Чи варто чіплятися за щирість,
якщо весь світ – театр?
Чи варто осуджувати чиюсь гру?
Чи варто вірити і вестися. . .
Чи варте це емоцій і відданості,
якщо це лише маски
і ми це розуміємо?
І в будь-якому випадку я знайду
виправдання людям
бо кращих сторін більше,
як сонячних щасливих днів. . .
В будь-якому випадку я
ціную свою щирість
бо інколи це єдиний мій козир
не дивлячись, на безліч моїх сторін.

Жінки і жінки.

О ці чоловіки! Завжди їм важко розгадати жінок…так і живемо все життя. Чомусь вважають усіх нас ненависними стервами на рахунок одна одної, хоча… Але ні! Повірте, не завжди! Ми любимо інших жінок, ми їх розуміємо і співчуваємо, правда допомогти не можемо, коли в цьому винні ви – чоловіки.  Конкурентки? Так, звичайно. А ви хіба ні? Та найдивніше, що вважаєте ви,  у своїй більшості, що право захоплюватися жінками належить лише вам і все! Наївні… Попри всі наші конкуруючі сторони, ми також любимо красу цю, завше ідеальну! Жінка це неймовірні створіння нашого світу. Кожна. Ми це помічаємо, аналізуємо, порівнюємо, завидуємо, але також захоплюємося і фанатіємо!  Мабуть від того, що розуміємо кожну з них, прекрасних. Як для порівняння «прийшли», чи то «приїхали» мені машини…У вас, наприклад,  є машина, але на інші ви також задивляєтеся? Наші тіла також машини…Ми їх тюнінгуємо і підтягуємо, ми також старіємо, як вони.  Продати можемо, гірше з купити нові. Нові колеса для нас – це святе=) Зимова резина…на підборах! 🙂

Кожна з нас хоче чути, відчувати і знати, що вона найкраща для когось єдиного. Та цього нашому світу мало! Це ж саме потрібно показати усім навколишнім, я би навіть сказала, що суспільство цього просто вимагає: «Докажи, що ти така!» І від того виникає купа шуму і галасу: «Я кохана!», «Я красива!», «Я мама!», «Я … »!  І здається мені, що саме цим і займаються жінки все своє життя, і ще встигають бути і красивими, і коханими, і мамами, і …

Важко розгадати жінок? А варто? Насолоджуйтесь!

Я не боюсь…

Я не боюсь розчарувань. Розчарування це пошук.
Я боюся не знайти, залишитись байдужою, самотньою і недостатньою.
Я не боюсь людей, я боюсь, що перестануть вірити в мене, в себе і майбуття.
Боюсь, що забудуть єдині і залишуться змінні.
Боюсь, що не хватить в мені запалу і згасну без тління.
І розуміння себе й страхів, це тримає мене, неначе каміння.
Я боюсь, що складуть зброю ті, що добиваються,
що їм не стане сил і любови.
Я ж не боюсь боротьби!
Хоч часто капітолюю і викидаю “білі прапори”,
але здаються вони без бою.
І у моєму полоні не йдуть до кінця, а утікають немов дезертири!
І повертаються з минулих часів, а я вже не я.
Я не боюсь людей…
Я боюся себе і своєї сили, що діє не в ті часи і не туди, і без моєї віри…

Як відмазатись від сексу?

…і вже бачу в очах застигше питання: “Зачееем??” 😎

Але (от завжди це з цього слова починається) розумієте, любі мої, нізя з усіма це робити! Є категорія людей з якими можна дружити, працювати, втіхаря…, але НЕ можна чіпати! Тому що правило “ти красіва + я красівий = давай а-та-та” не підходить для усіх. Дружба, отже дружба, колеги, отже колеги. І тому є пару варіантів (провірених:-)), які можуть спрацювати в цій спокусі:

1. їхати додому, а не до когось – “дивитись марки”
2. зробити все, щоб не знайти місця “де”
3. говорити, говорити, говорити…
4. відбиватись, але не переборщити з цим…
5. “тримати оборону” аж до ранку!
5. піддатися.

А якщо серйозно, то це кожного особиста справа, але! дівчата – думайте головою, хлопці – зваблюйте уміло! (ч екаю ваших порад…)

Тонка грань

Десь між гордістю і бажанням існує тонка грань, яка все вирішує. Сотні думок, переконаннь і виховань зазнають фіаско, коли натпрапляють на цю грань. Кожен сам вибирає, що він може переступити, на що закрити очі, чого ніби не бачити, хоча чітко це розуміти. Кожен сам створює собі правила і умови, коли він їх може порушити. Загальні правила існують, щоб їх виставляти на загал, їхнє загальне виконання під внутрішній бунт та супротив, але у кожного свої правила.І в мене існують правила, і я їх успішно порушую, натрапляючи на свої гострі грані.

У великому місті краще сховати душу

Що краще маленьке місто чи велике? Де краще жити, працювати, створювати сім’ю? Мабуть, людям з великих міст не приходить це питання в голову.А от дітям провінції є що порівняти. Звичайно є багато нюансів. Наприклад є професії з якими важко знайти роботу в містечках, або навпаки.
У великих містах більше можливостей для реалізації себе і водночас потрібно витрачати години на транспорт, шопінг і всяке інше. в маленькому місті ти не тратиш на це час,але часто немає куди себе подіти. І населення цих міст відрізняється, і що не говоріть, люди великих міст цинічніші і голодніші, більше руху, менше щирості. Та найгірше що і там, і там можна бути одинокими і найкраще, що і там і там є можливість бути щасливим.

Ніколи не кажи ніколи

Забігла додому і чомусь зі мною в хату влетіла думка: “Ніколи не кажи ніколи…” В маленькій фразі вкладено пів мудрості світу… Ми ж не можемо нічого передбачити… можемо планувати, хотіти, щось робити, але як поверне доля ніколи не знаємо. Але є ще така річ, що коли ми говоримо, фразу “Ніколи…тра-та-та” ніби себе оберігаючи, може статися зовсім навпаки. Краще про погане не думати. Думки приводять в дію не знаний механізм, що провокує події..
…отакі думки ввечері в п”ятницю, при вечері.

стереотипи сімейного життя (думки вголос)

Знаєте наше (українське, сучасне) суспільство має стільки стереотипів і ми так на них гарно підсідаємо, що самі того не помічаємо. Вони (стереотипи) запрограмовані у нас десь дуже глибоко, що ми і самі не помічаємо… Я  вирішила трохи подумати про стереотипи сімейного життя – до і після…

1. Головне завдання дівчини в цьому житті – вийти заміж. Це не обговорюється. Наступним після здобуття диплому (не важливого якого закладу навчання, акредитації ) є подання заяви в РАГС про намір створення сім”ї.

Розжовування цього правила таке: поки вчишся: “Ну ви ще не думаєте одружуватися, то ше рано трохи…треба закінчити навчання…” і якщо ти не подала заяву після отримання диплому, то: “Твої однокласниці заміж виходять …Навіть менший за тебе син співробітниці одружився!”. Тобто якщо ти не вийшла заміж, ти втрачає термін дії, і то з кожним роком більше і більше… Виходити заміж потрібно за трохи старшого, трохи вищого, більш-менш симпатично хлопця, бажано одної професії, а ще би з одного гуртожитку,  це найкращий варіант. Характер, любов, як би і не враховується, притретеся, та хіба ти перша!

2.Хлопців мало. Підростає молоде покоління дівчат, хороших розбирають. Тому з цим ділом не можна зволікати.

3. Розведений. Ну це гірше, що може бути. Комусь не підійшов, то нащо тобі? Про це будуть гудіти усі рідні і сусіди.

4.Якщо розводяться. Жінка не вберегла. Мала терпіти. Повинна була родити дітей і далі терпіти. Ще родити… Гуляв? Буває. Вони всі такі – мала терпіти. Вона гуляла? Вигнана із жіночого суспільства, що ж вона за матір така!!! і так далі…

І що найгірше дівчата в це вірять. П”є? Та всі однакові вони, як не одне то інше буде. Гуляє? Та добре що не б”є. Хіба одна терпіла?

…і десь такі думки приходять до нас, коли ми чуємо чужі історії. Хто ж буде розбиратись в характерах, подіях, людях…Ми підкоряємся стереотипам і розкладаємо чужі долі по поличках (усі люблять бути психологами, тобто пліткувати) Когось викреслюємо, ніби ця людина більше не заслуговує щастя. Когось звеличаємо, хоча ця людина могла стільки і не терпіти. Я не знаю, чи це пережитки, чи це психологія людей. ..Але вважаю що кожна людина перш за все особистість і унікальність, і якщо вона шось робить (чи не робить) то має на це причини.

Рік

Все таки життя дивна штука. Ніколи не знаєш де ти будеш завтра, через місяць, через рік. Керувати життям майже не можливо. Але вона має свої правила, в цьому я впевнена…Я не хочу згадувати цей рік, а ще більше по доброті своїй не хочу забути. Але я знаю що є жменька друзів, які завжди радо нагадають як мені жилося, вони це слухали майже рік…Перший рік на роботі. Це важко. Ні практики, ні відваги..ніяких козирів в моїй колоді..а ще все поза роботою..коли просто немає де притулитись, і ще був диплом…дякую небу за одну людину, яка не зрадила і була завжди поруч, хоч і далеко.це важливо.

І ось через рік все кардинально змінилося. Я знову не можу виспатись, ця річ мабуть незмінна. Я хочу багато чого встигнути…і не встигаю. Маніакальна думка: спішити жити і творити. Такий період життя, коли нічого немаєш крім безмежного натхення. Це мабуть золота пора життя. І через рік, хто зна..хто зна..де буду я.