Десь між ранами

Десь між ранами
Серце моє тихе
Десь між голосамо моїми
Стихло

Біль який не чутно й не видно
Схований в глибини
В судини
В нерви

Біль про який не говорю
Не факт що відчуваю
Терпне в тілі
Розтікається, квітне

Біль, що просить його не чіпати
Вилежатися, вичекати
В майбутньому витекти ріками
Потоками не тихими

Стогонами і криками
Вилитися з прірви
Витекти
Стихнути

25.03.24

Сімейні цінності

Сімейні цінності

Читаю книжку і вона мене надихнула на роздуми про цінності, отаке ніби саме собою розуміється та все ж лежить глибоко, бо рідко таке говориться в голос – не заведено.

1. Спочатку треба нагодувати, потім розбиратися з усім іншим.
Нагодувати кожного. В Супрунів завжди годують/готують смачно і ситно. І я так стараюся – так повелося. Зварити з нічого щось, на вихідні святкові блюда…канапки то не їда, але і вони також є!)

2. Отримати освіту.
Освіта це те що давало вирватися з села, те що давало “більше”. Я би змінила “освіту” на “вчитися” щоб було не “що” а заради чого. Мені повезло я завжди мала мету, я хотіла не освіту, а бути архітектором.

3. Робота
Це щось з розряду “робота дурного любить, а дурний роботу”. Працювали на городі, садили/копали картоплі. Це навчило не боятися праці, не боятись робити щось руками – ремонти, хендмейди…різне. Жаль що рідко була кінцева ціль усієї тої вкладеної праці, просто весна змінювала зиму, а картопля має рости…

4. Не вкради
Не повелося якось, хіба що дрібне і то не навмисно, бо всі ми грішні:)

5. Толерантність
Це коли є що сказати отак щоб в очі, щоб боляче і прямо в ціль, але не говориш так. Це в мене точно від тата, мабуть, і я і він від того часто страждаємо, зато багато жартуємо і сміємося:))

Відпочинок.

Батьки і ба з дідом рідко дають собі відпочити. Відпочинку завжди було мало, відпочинок це – читати, вишивати, замітати подвір’я, стояти в церкві, співати в хорі. Вони щиро тішаться, що ми, діти їдемо на море чи за кордон, але самі такого собі не дозволяли. А дарма. Відпочинок це хороший сімейний принцип!)

Порядок.

В дитинстві мене не реально було заставити прибрати кімнату. Я прибирала і губилася у своєму вигаданому світі, як Аліса …це зараз я заставляю себе складати, записувати, сортувати, викидати, це те що прийшло до мене “в зрілості” і то тоже добре:)

 

Цей список це не є обов’язкова програма до виконання і я також хотіла б багато що змінити:)

Робити боляче

Вмінню “робити боляче” ми вчимося із дитинтва. Психологи це назвали б маніпулюванням заради власної вигоди, або ще іншим закрученим терміном. Знаєте це дитяче “я тебе більше не люблю!”))
Це вміння з віком покращується, і аж до старості. А потім настає потреба його позбутися. Або в когось не настає.

У підлітковому віці ми “ранимо” наших батьків фразочками, скандалами і поведінкою. До цього віку ніхто ще не робив нам боляче, так щоб ах! Не маємо ще з чим порівняти, як їм болить від цього всього. Але вони пробачають, бо їхня любов безмежна, або просто знають, що це пройде, як колись у них пройшло. Старшими відточуємо це жало на першому коханні. Це найлегше, коли знаєш всі слабкі місця – тонко і точно в ціль, щоб точно боляче! Іскри летять! Трагедії і скандали. Болить усім.

І лише з часом, коли тобі близько 30ти, починаєш так не робити спеціально. Мовчати, спостерігати, просити пробачення і пробачати, піддаватися невіданню, більше аналізувати і цінувати. Стібатися із друзів, але оберігати їх від них самих. Говорити їм болючу правду, аби лиш інші не відточували на них свої жала. І повторювати собі, що вчинки “на зло” ще ні до чого доброго не привели, але і вчинками “заради добра” встелена дорога не в рай.
27.08.2015

Яка різниця розділові знаки…

Яка різниця розділові знаки
Коли від слів то холодно то жарко
Коли без знаків оклику слова кричать
Мовчання днів як тисячі крапок

Яка різниця коми і тире
Коли усе не те
Всі знаки зібрані в букет
А всі слова розкидані по хаті 

рівноцінність любові та журби

Бісить до скрипу зубів! Я хочу повторення, яке я вічно проклинаю!  Любові до болю, до іншого скрипу та схлипувань! Лише крайності та імпульси, ніякої сірості!. Коли “горить стодола”, палають очі, читають думки, будуються мости.  Без зважувань, без вагань. Нехай в передбаченнях одні хрести, я візьму в руки мечі. 

Дволикі знаки, мене розривають на шматки — вимагаю піти. Аби лиш в боях не згубити мети. Я виправдаю лише рівноцінність любові та журби.

#ТиЖдівчина ти маєш

#ТиЖдівчина ти маєш:
-носити банти у волоссі
-одівати плаття
-бути охайною
-гарно їсти
-носити колготи
-розказувати вірші
-пекти пасочки
-гратися ляльками
-бути слухняною
-вчитися на відмінно
-любити українську мову
-закінчити школу на відмінно
-бути стрункою
-мати рівні зуби
-мати довге волосся
-не малюватися
-поступити сама в інститут
-носити спіднички
-здати сесію на 5
-ходити на пари
-не курити
-одівати плащики і пальтечка
-варити їсти
-захистити диплом на відмінно
-ходити на роботу зранку
-вийти одразу заміж
-годувати чоловіка (любов’ю?)
-родити дітей
…

Концепція самотності

Варто визнати, що в цей світ людина приходить сама і йде також сама. Все життя розмовляє, дискутує, вирішує проблеми і веде війни сама із собою. Ці розмови схожі на подружні скандали:” ну скажи, як ти могла?!” “Все. Отак вирішила, ну правда ж так краще буде?” – запитуєш у себе. І так щодня, щохвилини!! Та від цього людина повинна була б чокнутися… Так-так ми не самі, є ще любов…от саме цього ще бракувало чокнутій голові. Тепер крім воєн із собою є ще війни з “другою половинкою”! І є вона чи немає, є постійні розмови за обох тих двох. І якщо повезе людині, то з цими розмовами і “половинкою” вона проживе все життя. І на чиєму боці буде фортуна, той помре першим із тих двох. А той другий буде і далі один, впринципі, таким яким і був все життя. Так-так людина має друзів, рідних, коханців і коханок…але ще більше вона має таємних страхів, бажань і таєн, про які не те що з тими всіма, сама із собою не завжди говорить, не завжди їх визнає…
Так чи варто боротися із самотністю, якщо вона завжди поруч?

Із щоденника

9 липня 2014р

Стільки новин. Люди одружуються. А мені завжди стає дуже сумно і прикро, коли ці люди виявляються кимось близьким. Все вже не буде, як було. В них появляться діти – зовсім чужі маленькі людинки, для яких ти ніколи не станеш кимось особливим. Чужі діти швидко ростуть. І взагалі всі ми живемо в різних координатних системах.
З усіх усюд долинає, що варто жити сьогодні, а всі надії лише на завтра. Що от від завтра все зміниться, що я стану кращою, робота цікавішою, квартира гарнішою, а за Оперним появиться море. А ніфіга.

Відчуття

Я ніби і не забобонна зовсім, але речі які я чітко відчуваю, що не варто робити. Я взагалі відчуваю більше, ніж треба. Ці відчуттєві знання не завжди віщують щось хороше, але часто спонукають берегти те що є. Цінувати, оберігати. Закривати очі і подумки огортати любов’ю. Забувати про щось надто буденно малоцінне… Якщо з часом я навчуся дуже чітко розуміти відчуття, це буде ще гірше, хоча хто зна? Загалом потрібно бути сильною і усміхненою, спокійною і ще раз сильною. Менше себе жаліти, більше балувати інших.

власний егоїзм

ми виховали один одного
обоє злились і любили
ми мабуть друзі
і трохи більше
а можливо перебільшую

ніхто не змінював мене
в такий спосіб
і все ж
щодня як вирок
думки туди летять

та рішення мої
і це моя перемога
ціною власному егоїзму
і власному суму