Category Archives: стан

***

вірші не пишуться
думки розбігаються
осінь
зриває листя
нашіптує
зважаючи на мій закоханий стан
думки не свіжішають
світ ідеалізується але
не стає яскравішим
зважаючи на обставини
в голові один і то й же
сценарій
немає відповідей
ні весна, ні літо не дають їх
зима все поміняє
осінь тягне час

Advertisements

Пояснення собі

Багатьом свої діям я не маю пояснення.
А може і маю. Але чи признаюся? Собі?
Тобі, любий друже? Тобі, любий?
Пояснення є. Десь далеко в мені.
А можливо і близько. На поверхні.
Найлегше сказати: “Я така”.
Дуже важко не бути “такою”.
Важко жити з собою, не знаю,
як це жити з кимось.
Часто йде дуже багато сил та часу
…на пояснення собі.
А чи потрібні вони?
Вічні діалоги між мною та мною.
Ми ніяк вжитися не можемо.


Ще одна весна…

Весна! УРА! УРА! УРА! Ну ось ще один місяць пройшов. Сьогодні справді відчула весну, хоч і сніг. Пташки зранку заспівали і збудили мене….
1 березня 2004р.

Ура! Весна! Жаль тільки календарна! 🙂 Я зрозуміла, що зараз просто золоті дні. Я бачу моїх однокласників кожен день. Вони найкращі, бо вони мої. І звичайно … Він моє кохання!!!..
1 березня 2005р.

Час іде так швидко, все міняється…Зима змінює літо, літо зиму. Знову весна, 18-та весна у моєму житті. Мені буде 18 років, а я відчуваю себе ніби мені 16…
1 березня 2006р.

Щороку нова весна приносить для мене щось нове. Приємо її зустрічати. Це справді для мене щось особливе та радісне. Не дивно, що мої блоги були створені саме в березні.
1 березня 2012р.

Весна без відчуття весни…
1 березня 2013р.


Про нього

Ми знайомі все життя, хоча разом не так вже і давно. І якщо казати: “Я йому віддала всю молодість!”, то це саме про нього!)
У нас дивні стосунки. Я досі не визнаю належність, а він просто шалено гордий та норовливий. Його не можливо не любити і, здається, всі закохані у нього по вуха. Я такі слова йому не говорю, іншим можу про нас розказати, але не йому… Я часто його покидаю..але завжди повертаюся, хоча не знаю чи так буде завжди. Ним не можливо не захоплюватись, він далеко не ідеальний, але чудовий, це правда. Хоча інколи я хочу поїхати далеко і повертатися лише для коротких зустрічей. Та знаю точно, мене з ним пов’язало на все життя. Хто він?)


Щоденник Offлайнера (випуск 1)

Щоденник Offлайнера

Рішення прийшло дуже спонтанно. В мене закипіла голова і я  зрозуміла, що вже не справляюся з усією цією інформацією, і починаю забувати щось головне і концентруюся не на тому. Втрата часу і настрою, а отже втрата себе.

Рішення було миттєве, бо було дуже потрібне.

Коли виходила із своїх акаунтів, наверталися сльози, відчуття ніби покидаю усіх своїх друзів. Видалила всі закладки.

Життя в офлайні:

2хв: думка: де я буду брати нову музику? О_о

5хв: розумію, що все одно думаю твітами, і в думках спілкуюся з твітерянами.

10хв: підійшла до компа, стала у звичну позу…і не знаю, що включити.

15хв: розумію, що буду змушена це все написати J

30хв: пишу. Нетбук довго не включався, і це мене дуже нервувало, бо потрібно було писати вже і негайно!

31хв: заспокоююсь….

1 день

вдень прийшло 2 DM в твітері (на емейл) …на одну відповіла смскою, на іншу не встигла, бо мене вже знайшли в скапі

також був комент в 4sq, що я там роблю, якщо я у відпустці…відповіла, що так я даю знати, що я ще жива

ломки не було, дехто писав в аськи, чи не зникну я і тамJ

1 день 2год: прийшла смс, що за мною вже скучають у стрічці…

22:22

2 день (Миколая): вирішила почитати твітер однієї кішки, і так як тві був активований, то перечитала реплаї для мене…дуже сумую за всіма.

2 день:

Пишуть мені в аську:

“в тебе ж є реальне життя

закидай цей онлайн…”

але де та межа між онлайном і реальним життям? Друзі, коханий, навіть робота…все знайшлося у твітері.

3 день: дзвонили з КийНет, запитували як там в Офляндії?  Казали, що я вперта і щоб поверталася))

Скучаю за тві, відчуваю себе, ніби покараною.

4 день: почали хвилюватися друзі з ГалУжНет, розпитали в скайпі, як я)) Трохи почитала стрічку 3-ьох твітерян. Цікаво, що пишуть в тві про Кінець світу, цікаво чи відтегали в фейсбуці і зовсім не цікаво, що там у ВК.

Все одно думаю твітами. Інколи не хватає тві просто в побутових питаннях, наприклад запитати якоїсь поради…Навіть не можу запитати, коли краще опублікувати перший випуск Щоденника Оффлайнера.

5 день: День почався з того, що думаю, що би почитати в інеті, переглядаю блоги друзів, пробувала читати твітер по хештегу – не пішло. Вже не твітами думаю, а постами.

Після обід знову дзвінок (чоловіча частина ГалУжНет`у). Розпитували на тому кінці дроту, як я так наважилася, як-як…миттєво і спонтанно, як і на всі інші речі, які творю. Маю переконання, що перша думка вірна, придумала – зробила.

Інколи відбуваються раптові думки чи події, хочеться про них затвітити, але так я не можу…то приходять думки чи взагалі це важливо, але я розумію що для мене це було б важливо. Навіть пожалітися нема куди і кому, в стрічці інколи можна бути слабкою, але не для інших…і про це не напишеш «на пряму».

6 день: Досі на рефлексі заходжу в оперу-міні на телефоні, хоча там і нема в закладках соц.мереж, хоча там і нема інтернету… На емейл прийшло повідомлення, що на фейсбуці мене очікує 94 оновлення…і я випадково туди перейшла, добавила 5 друзів, переглянула 5 новин, написала всім вітання і вийшла. В тві читала тег КийНет. Також читаю твіти однієї відомої Кішки.

Пишуть друзі з тві, перше питання: причини та умови офлайнуJ. Також приходять ДМ-ки, приходиться шукати емейли і відписувати листами. Це дуже мило.))

Втретє стикаюся з проблемою знаходження контактів людини. Блоги є, а сторіночки з контактами (емейл, скайп)  нема. От і як їм написати без соц.мережива?

7 день: «…чешуться білчачі лапи, так?» так.

Дуже дивно, що люди намагаються диктувати правила моєї ж відпустки…хоча це вже не відпустка, а експеримент.

Зайшла у ВК щоб закрити стіну…а там 14 повідомлень…зачєм мені туди писати!? Мене ж нема…))

8 день: повертаюся у твіттер, бо відчуття ніби я чимось обділена, і я самаж себе обділяю і це вже не відпочинок,а вимушеність.

В інші мережі поки що немаю бажання повертатися=))


Сон про стигмати

Сьогодні приснився сон, що на руках і ногах були стигми…не боліли, а лише кровоточили. Була і третя, але не пам’ятаю  де саме.

Стигма́ти (грец. στίγματος, «знаки, язви, рани») — тілесні знаки, що з’являються на тілі живої особи і є схожими на п’ять ран (на руках, ногах, і боці) котрі Христос отримав при розп’ятті. Понад 300 осіб стверджували про їх появу, особливо деякі глибокорелігійні. Багато з них також стверджували про наявність у них дару ясновидіння.

Стигмати є незнаними до 13 століття, Святий Франциск Ассизький був першим святим, чий випадок був добре задокументований та визнаний церковною владою. Висунено багато природніх пояснень, і Римо-Католицька церкваобережно ставиться до цього феномену, який не складає основ для канонізації.

У православній церкві це явище не є поширеним, до нього ставляться із застереженням і тлумачать його у зв’язку з емоційними переживаннями.

Цікаво що в Україні також були стигматики.

Відомо багато українських стигматиків, це греко-католики, серед них найвідоміші:

Інші українські стигматики:

Також є фільм 1999 року (США) “Стігмата”, через нього я і знаю про це явище.

http://www.ex.ua/view/2626034


На рівні відчуття

Коли приходить розуміння, що це саме те що мене заводить, що це саме те чого я хотіла, те що може мене тримати, може мене захоплювати, може мною маніпулювати, багато чого може…тоді і приходить страх. Страх це втратити. Страх не виправдати сподівань. Страх це зламати. Я знаю ці відчуття, це щось на межі паніки і всебічного поглинанням.І я також знаю, що поки є це відчуття – є існування, коли зникає страх,тоді зникає і вся магія…розвіюється по вітру, як пилок найпалкішої квітки…


Спішу

Я постійно спішу…і спішу не швидше все зробити, а побільше усього і все одночасно…я роблю купу робіт, думаю над іншими, спілкуюся з людьми і зазвичай це все одночасно. Я дуже часто себе не люблю за це, але розміреності в мені мало. Я не можу спланувати свій тиждень, бо не знаю куди чкурну в цей раз. Я біжу і біжу. Попри свою тендітність маю велику витривалість і це мене часто спасає.  Я своє життя пробігаю і мені цікаво, хто кого наздоганяє. . . Мій день розпочинається вже в темпі  і навіть у сні я кудись їду, кудись не встигаю, кудись біжу, а інколи лечу.  Хоча дивно, що зовні я дуже спокійна людина і зовсім не холерик. Мені дуже імпонують розмірені люди, які все планують і прораховують, я ними захоплююсь! Хоча інколи мій акумулятор розряджається і я лежу, дивлюсь у стелю і нічого не хочу робити, в такі моменти я себе дуже не люблю, сварю себе. Так от…я все думаю чи вірно я так живу, можливо все таки потрібно себе трохи змусити бути більш …якою? Зосередженою над чимось одним? Не розпорошуватись на все і на всіх? Трохи закритись і обдумати все? Розпланувати і чітко йти за планом?  Питання залишається відкритим.

“Мені не хватає самоорганізованості, але від моєї спонтанності і запалу частіше більше користі…”(с)


* * *

ти наганяєш сум, журбу
я поринаю в роздуми мінливі
ти роздягаєш душу
а я її ховаю
милуєшся, чаруєшся, я гину
думкам нема зупину
немає віри ні на хвилину


Компас (стан душі)


Знайди мене опівночі,
Опівночі мене знайди
І під подушку компас поклади.
Застань мене без пам’яті,
Без пам’яті мене застань,
Нехай там будуть тільки інь і янь.

Приспів:
Асфальтами розбитими
Кудись несе лінива течія,
Не змити би
Під шум чужої долі своє я!

Назви мене без імені,
Скажи, для чого імена?
За ними тільки слава і вина.
Звільни мене обіймами,
Обіймами мене застав
Знайти все те,
Що я колись віддав!

Приспів. (2)